«Іслaмськa дeржaвa» aктивнo викoристoвує людeй з інвaлідністю в рoлі живиx бoмб

Смeртники, або «істішхадії» (від арабського الاستشهادي — «мученик») — найнебезпечніша зброя терористичної організації «Ісламська держава». Не маючи авіації, точних ракет чи ядерної зброї, «ІД» намагається компенсувати технологічну перевагу своїх противників, використовуючи «живі бомби» — людей, які спрямовують заміновані автомобілі в солдатів противника та підривають себе, сподіваючись на винагороду після смерті. Тільки за один рік, з вересня 2016-го до вересня 2017-го, терористи «ІД» скоїли 990 атак смертників: 311 у Сирії та 679 в Іраку. Тобто майже тисяча осіб добровільно зголосилися ціною власного життя вбити противника.

Судячи з численних фотографій і відео «ІД», до лав смертників ідуть абсолютно різні люди — від дітей, яким немає ще й 18 років, до 80-річних, різних національностей і походження. Але найбільше дивує те, що в смертники йдуть люди з інвалідністю. Офіційна пропаганда «ІД» усіляко підкреслює цей момент, зображуючи таких добровольців як приклад стійкості та відданості ідеології організації. Справжні ж мотиви смертників із інвалідністю невідомі.

Усіх смертників з обмеженими можливостями в «ІД» можна умовно розділити на дві групи.

Читайте також: Пентагон підтвердив ліквідацію трьох ватажків "Ісламської держави" у Сирії та Іраку

Перша — це бійці та члени адміністрації «ІД», добровольці-фанатики, які через отримані в боях чи через бомбардування силами коаліції поранення стали інвалідами. Ці люди свідомо обрали війну, дісталися до Сирії чи Іраку, де приєдналися до лав терористів. Метою для них є «النصرأو الشهادة» — перемога або смерть. Втративши можливість воювати на полі бою як солдати, вони переходять на іншу, невійськову службу, у служби та «дівани» (аналоги міністерств у адміністративній структурі «ІД»). З огляду на високу мотивацію таких бійців не дивно, що замість служби в тилу вони вирішують стати смертниками.

Яскравим прикладом смертника першої групи є Абу Яман Урдуні. Він пройшов шлях від добровольця до командира цілої провінції в лавах «ІД». Під час боїв в Іраку дістав поранення та став інвалідом. Втративши в боях за «ІД» рідного брата й сина, Абу Яман вирішує стати смертником.

У своєму інтерв’ю перед атакою Урдуні пояснює раціональність власного вибору. Це не бездумне бажання загинути чи акт відчаю через тяжку долю людини з інвалідністю, а свідомий, раціональний вибір, поєднаний із бажанням помсти за загибель рідних. Головний аргумент для Урдуні — більша ефективність смертника порівняно з іншими видами зброї в арсеналі «ІД».

Він настільки впевнений у власному виборі, що, даючи останні настанови своїм дітям, запевняє їх у необхідності наслідувати його приклад.

Дивує мотив, яким керується людина перед тим, як скоїти акт абсолютно ірраціональний — убити себе заради смерті іншого.

Читайте також: Зміна статусу Єрусалиму. Бойовики "ІДІЛ" пригрозили США терактами через рішення Трампа

Інший приклад — Абу Хаджир Масляві, молодий хлопець років 18 на вигляд, який вступив до лав «ІД» у 2016 році. Його історія показана у фільмі «Ви будете на висоті». Абу Хаджир дістав поранення внаслідок обстрілу Мосула авіацією коаліції. Він мав ураження легенів, голосових зв’язок, зламав руку. Замість реабілітації Абу Хаджир записався на операцію смертника, «щоб якось допомогти релігії».

У цьому самому фільмі показані відео з іншими смертниками. Усі вони молоді люди, і всі були пораненні в бою чи під час бомбардування.

Висока мотивація та фанатизм — це основне, що виділяє цю групу смертників із інвалідністю в лавах «ІД». У своїх виступах вони постійно підкреслюють добровільний характер такого вибору, заперечують вимушеність операції через відчай чи безнадію.

 Зовсім інша історія з представниками другої групи смертників з інвалідністю. Це люди, які з дитинства прикуті до візків, хворі на рідкісні хвороби. Прикладом такого смертника є Абу Лейса Іракі. Цей чоловік втратив ноги ще до приходу до влади «ІД». 

Читайте також: The Australian: РФ провокує нову "гарячу" фазу на Донбасі

У фільмі «Караван світла» він пояснює свою історію.

«Я сказав собі: я інвалід і не можу нічого зробити. Я відчував гіркоту та жаль, коли дивився нове відео (мова про пропагандистські відео з атаками смертників «ІД». — Ред.). У мене всередині все розривалося. Я думав: о, якби мені зараз бути разом із братами. Я міг би навіть випередити їх, і можливо, Аллах дав би мені нагоду вбити кафіра». Абу Лейса, коли почалися бої в Мосулі, підірвав свій автомобіль, атакувавши колону військ іракської армії.

На відміну від ідейних, фанатичних і вмотивованих бійців, Абу Лейса пояснює своє рішення відчаєм. У системі, яка побудована на абсолютизації ролі бійця, на сакралізації війни та смерті, людина з інвалідністю стає заручником пропаганди й власної безпорадності. І якщо вона не залишає цю систему, у неї немає іншого вибору, окрім як віддати власне життя за ілюзію причетності до чогось більшого.

Умови життя в «ІД» тільки зміцнюють у ньому рішучість цього вибору. Нестача медичного персоналу, брак кваліфікованих лікарів і соціальних працівників залишають таку людину без необхідної медичної та психологічної допомоги. Хронічний дефіцит медикаментів, особливо знеболювальних, позбавляє її можливості підтримувати прийнятний рівень власного життя.

Додайте до цього цілковиту неможливість заробити. В умовах, коли економічна ситуація постійно погіршувалася, роботи не вистачало навіть здоровим молодим людям. Згідно з результатами останніх досліджень корпорації RAND «Коли в місті з’являється «Ісламська держава». Економічні наслідки управління «ІД» в Іраку та Сирії» захоплення території «ІД» призводило до 20% зниження економічної активності, до 80% зниження споживання електроенергії та 30% зменшення населення.

Саме пошук засобів для існування міг бути основним мотивом для вибору такими людьми шляху смертника. Річ у тім, що в «ІД» право на матеріальну допомогу діставали не тільки бійці, а й рідні тих, хто загинув у боях. Зокрема, рідня тих, хто виконав операцію «істішхадія». Цим займається спеціально створена служба — Хейату Шууні-ль-Усра-ваш-Шухада (Служба у справах полонених та шахідів). Тому стати смертником для людей з інвалідністю — це був шанс не тільки зняти додаткове навантаження з родини, а й надати їй якусь можливість отримати фінансову допомогу. Тобто мотивація таких смертників може бути пов’язана не так із релігійними чи ідеологічними переконаннями, як із раціональним і прагматичним бажанням допомогти власній родині в умовах жахливої економічної ситуації та безперервної громадянської війни.