Віктoр Мужeнкo: «Ми пeрeдбaчaємo пeрeфoрмaтувaння сил, які бeруть учaсть в AТO, вжe з урaxувaнням ввeдeння мирoтвoрців»

Які виснoвки для сeбe тa Збрoйниx сил Укрaїни ви зрoбили з aнaлізу рoсійськиx нaвчaнь «Зaxід-2017»?

— Зa підсумкaми циx нaвчaнь у нaс на грудень запланована конференція, на якій детально розглядатимуться всі питання, зокрема аналізуватимуться ці навчання та відповідні дії для підвищення наших спроможностей у протистоянні широкомасштабній агресії. Тому загальні висновки зараз ще формуються. Конференція проходитиме в закритому режимі, тому що це питання національної безпеки, боєздатності й боєготовності. Зараз можна сказати, що одним з імовірних завдань цих навчань було відпрацювання спільних дій угруповання Росії та Білорусі в західному стратегічному напрямку. Вони відпрацьовували оперативні плани, перевіряли війська та розрахунки відповідно до них. Крім того, були створені відповідні матеріальні запаси, необхідні для розгортання потужного угруповання на території Білорусі. Хоча саме навчання охоплювало практично всю територію Російської Федерації — від Баренцового моря до Чорного й Азовського, воно було проголошене як спільне для двох країн, але кількість військово­службовців, техніки та матеріальних засобів показує, що це було тренування саме російських військ із залученням окремих білоруських сил. Водночас відпрацьовувалися питання не тільки оборони, про що попередньо заявляла російська сторона, а й наступального характеру. Ми бачимо, що додатковою метою було, зокрема, проведення інформаційно-психологічної операції проти країн НАТО, керівництва Альянсу, насамперед США.

Ще напередодні цих навчань у ЗСУ вже провели низку заходів. До вересня ми зосередилися більше на оперативній підготовці, а у вересні організували цілий комплекс навчань. Це були тренування всіх ланок і рівнів — від підрозділів матеріально-технічного забезпечення до командно-штабних навчань. 

Читайте також: Пункт призначення невідомий. Три дні з Начальником Генерального штабу

На потенційно загрозливих напрямках були розгорнуті додаткові частини, перевірялися їхні дії, злагодження між собою органів оперативної та стратегічної ланки управління. Крім того, важливе значення мало й вивчення місцевості. Ми відпрацьовували питання захисту від загроз не лише тих, які несуть російські навчання «Захід-2017», а й від перспективних, які можуть виникнути щодо України. Проаналізувавши ці дії, для адекватнішого реагування на згадані загрози зараз проводимо оптимізацію штатних структур, корегування системи управління військами, відновлення забезпечення технікою та матеріальними запасами, вдосконалення територіальної оборони. Усі ці питання сьогодні потребують певних змін, інколи суттєвих. Як приклад можна згадати перехід органів управління всіх рівнів на J-структуру за зразком НАТО.

До речі, у якому стані зараз робота щодо підвищення статусу сержантів до рівня тих самих країн Альянсу?

— Сержанти — це ключова категорія в Збройних силах. Я вважаю їх ядром будь-якого військового колективу. З чим це пов’язано? Офіцери більше й частіше переміщаються, змінюють і посади, і місця служби. Натомість сержанти — це куди стабільніша категорія, вони довше перебувають у військових частинах. Фактично це основні носії традицій військового підрозділу. Саме вони мають навчати військових на рівні відділення чи взводу.

Тому зараз проводимо суттєві зміни в підготовці сержантського складу. Перше — це створення відповідних навчальних центрів, шкіл підготовки сержантів в усіх видах ЗС. У 169-му навчальному центрі є Центр підготовки сержантського складу, він міжвидовий, там відпрацьовуються питання виховання лідерських якостей майбутніх сержантів. Улітку цього року було проведено три курси із залученням іноземних інструкторів для 120 сержантів, присвячені саме цьому. Тому що фахову підготовку їм дають у відповідних видових навчальних центрах.

Ми готуємо бійців на полігонах, щоб вони були психологічно готові застосувати зброю, чого нам дуже не вистачало в 2014-му. І зараз, після майже чотирьох років, такі судові справи хочуть нас повернути до тієї самої ситуації

 

араз робимо зміни в системі професійної підготовки. У нас є коледжі при видових університетах та академіях, як-от Національна академія сухопутних військ у Львові або Харківський національний університет Повітряних сил, в Одесі є свій коледж для флоту. Тож маємо таку багаторівневу систему для сержантів. Друге — зазнає змін і кадрова політика щодо до цієї категорії. Уже на рівні головних сержантів і старшин або видів Збройних сил зараз маємо досить серйозну підготовку й відповідно високий рівень компетенції. Відбувся візит наших сержантів до міста Монс (де міститься Центральний штаб збройних сил НАТО у Європі. — Ред.), і ми дістали дуже схвальні відгуки про їхній рівень підготовки, обізнаності та професійної компетентності.

Для представників деяких країн Альянсу це було певним здивуванням. Однак це серйозна робота, вона потребує багато часу. Раніше вона частково велася, але, на жаль, не зовсім достатньо. Я вважаю цей напрям реформування та розвитку Збройних сил одним з основних. Важлива й зміна ментального сприйняття сержантів військовими. Вважати його черговим рядовим неправильно для офіцера. Якщо так до них ставитися, то все навантаження, яке має брати на себе сержант, усі його обов’язки офіцер має виконувати сам. А в такому разі завжди бракуватиме сил і часу. Адже завдання сержанта — розвантажити офіцера, щоб той міг зосередитися над підвищенням свого професійного рівня й управлінням своїм підрозділом. Тоді буде якісний результат.

Якщо переходити вже до офіцерів, то як відбувається переміщення бойових командирів на вищі посади?

— Є відповідна система. Основною умовою просування офіцерів на вищі посади зараз є наявність бойового досвіду. І сьогодні на рівні взвод — рота — батальйон взагалі з цим немає жодних проблем, особливо що стосується сухопутного компонента. Для армійської авіації це ті військові льотчики, які безпосередньо брали участь в АТО, мають досвід бойового застосування. Командири бригад у нас практично всі з бойовим досвідом. Командувачі оперативними командуваннями також. Ще два роки тому вони та командувачі видів і родів військ, наприклад високомобільних десантних військ або Сил спеціальних операцій були командирами бригад. Командувачі Сухопутних військ або Повітряних сил та їхні заступники вони мають реальний бойовий досвід, знають, як управляти підрозділами в АТО. Цьому сприяє і ротаційний принцип управління, зараз термін визначено чотири місяці. Протягом цього часу вони перебувають безпосередньо в зоні проведення АТО і керують силами. Як зараз це робить генерал-лейтенант Забродський, а до нього — генерал-лейтенант Локота, який свого часу керував силами в Дебальцевому, ще раніше був генерал-лейтенант Попко. Декого за станом здоров’я переміщуємо на штабні посади. Цей процес триває вже майже четвертий рік, і зараз ми маємо понад 90% таких офіцерів у штабах різного рівня, зокрема й у Генеральному штабі. 

Читайте також: Одд Еґіл Педерсен: «Ми хотіли б максимально уважно розглянути ваш досвід антитерористичної операції на Донбасі»

Яка ваша оцінка нещодавніх зборів резервістів?

— Резерв дає можливість мати армію в кілька разів більшу, ніж нинішній склад. Ми ці збори проводимо третій рік. Перші були на базі однієї з танкових бригад. Тоді організація спричинила резонанс у суспільстві, питання були й щодо благоустрою. Ми врахували ці моменти, наступні збори відбулися в стабільнішому режимі.

Позитив у тому, що ми готуємо оперативний резерв першої (для комплектування бойових частин) і другої (для комплектування резервних частин) черг. Зараз уже створений корпус резерву, нещодавно провели перші навчання. У його межах і бригада, і управління корпусу повністю складалися з резервістів. Скажу, що з урахуванням певної специфіки рівень їхньої підготовки був нічим не гірший від звичайних бригад, укомплектованих контрактниками. Поступово крім механізованих та артилерійських бригад залучаємо резервістів до тренувань із бойовими підрозділами й у Повітряних силах. Бачимо проблеми, бачимо необхідність змін, зокрема й законів.

Маємо посилити мотиваційні чинники та порядок призову й подальшу підготовку резервістів. Цього року підготовку пройшло понад 30 тис. осіб, у минулому лише 10 тис. Є проблеми із забезпеченням озброєнням і технікою такої кількості людей. Ми це намагаємося вирішити в перспективі. Є певні негативні моменти з організацією. Інколи управління навчальних центрів не усвідомлює своєї відповідальності за підготовку військовослужбовців резерву. Не оцінюється якість навчання: людині прочитали якусь теорію, дали трохи практики й усе. Ми бачимо цю проблему, незабаром буде здійснено аналіз проведених дій і підбиття підсумків, де ці питання детально розглядатимуться, щоб знайти рішення.

Із кожним роком та зборами якість покращується. Водночас є й заяви провокаційного характеру. Не всім подобається, що людей ставлять у рамки статутів. Хоча є випадки неповажливого ставлення з боку офіцерів не тільки до резервістів, а й до контрактників. На загальному тлі такі випадки поодинокі, я вважаю, це не є системою. Під час навчань бригади резерву я особисто спілкувався з військовими, обійшов понад 60 осіб, майже роту. Із них тільки двоє висунули претензії, втім, не змогли пояснити, у чому саме бачать порушення.

Останнім часом активно обговорюється питання введення в зону АТО міжнародної миротворчої місії. Як ви ставитеся до цього, і чи готові до такого в ЗСУ?

— Мова про переформатування АТО та відповідність її майбутньому закону, відомому як закон про деокупацію. Ми передбачаємо також переформатування сил і засобів, які беруть участь в АТО, з урахуванням введення миротворців. Коли вже буде конкретне рішення про розгортання місії, її склад і мандат, ми зможемо казати про наші конкретні заходи та їхні терміни. Але підготовча робота вже ведеться, якщо політичне керівництво визначило це пріоритетом, то ми маємо бути до цього готовими. Я, до речі, ці питання обговорював нещодавно з одним із заступників генерального секретаря ООН, коли був у Сполучених Штатах із візитом. Щоб розуміти деталі й те, до чого мають бути готові ЗСУ.

Чиатйте також: Чи готовий Вашингтон надати Україні зброю

Наближається до позитивного вирішення питання поставок летального озброєння зі США до України. Які саме зразки ви хотіли б отримати в розпорядження ЗСУ? Чи допоможе це кардинально поліпшити ситуацію на фронті?

— З нашого боку всі переліки подані, усе погоджено. Чекаємо лише політичного рішення. Надання озброєння стане чітким сигналом для всіх країн, зокрема членів НАТО, що до України можна робити такі поставки. Бо на цей момент нам не все дозволяють закупити за кордоном з того, що ми хотіли б. Щодо зразків озброєння, які заплановані до поставки зі США, це й зокрема системи протиповітряної оборони, особливо засоби повітряної розвідки, засоби радіо­електронної боротьби. Вони є критичними для Збройних сил, і наша оборонна промисловість поки що не може нас цим забезпечити. Ми потребуємо також медичних автомобілів, особливо броньованих. Але це нелетальна техніка, тому перша партія таких автомобілів уже приїхала в Україну, невдовзі їх отримають у військах. Ну й, звичайно, протитанкові засоби теж є в переліку, хоча на сьогодні вітчизняна промисловість нас забезпечує озброєнням на кшталт «Стугни» чи «Корсара». 

2016 рік був проголошений президентом роком Повітряних сил та протиповітряної оборони. Які маєте досягнення за цей час? Яка ситуація з літаками?

— Щодо літаків у нас порушено питання ремонту та модернізації нинішнього парку техніки. І ми вже змогли вийти на рівень 70% справної техніки в Повітряних силах. Цей процес не завершився із закінченням календарного року, він триває, як і розбудова Військово-Морських сил, рік яких був до цього. Проведено льотно-контрольні випробування ракетного озброєння протиповітряної оборони, як сухопутного компоненту, так і Повітряних сил. Такі стрільби, які ми організували в грудні торік і в листопаді поточного року, нам дали можливість збільшити ресурс ракет. Отже, маємо більше ракет, які допускаються до застосування.

Цікаво, що, на відміну від минулого року, зараз майже немає реакції на ці випробування як з боку РФ, так і з боку українського суспільства. Тоді росіяни здійняли паніку, із якої на виході нічого не вийшло. Хоча тоді багато хто сумнівався в тому, чи є потреба в проведенні пусків, чи потрібно таким чином загострювати ситуацію. Хоча про яке загострення йдеться, якщо в нас тривають бойові дії та ми повинні бути готовими до адекватної відповіді й відсічі агресії. Ми маємо повне право проводити навчання своїх військ на власній території, це навіть не обговорюється. Це ніяким чином не порушує законодавство України та міжнародні договори, підписані нашою країною. На сьогодні маємо позитивну тенденцію в Сухопутних військах, там уже більш-менш підрозділи укомплектовані, бригади набули бойового досвіду та здатні виконувати завдання. Але ще залишається чимало потреб, слід багато зробити, щоб забезпечити війська всіма необхідними матеріальними засобами для їхньої якнайкращої готовності.

Якщо пригадати нещодавні вибухи на сховищах боєприпасів, чому атакують саме ці об’єкти? Які висновки зроблено з цих подій?

— Проблеми в тому, що великі обсяги зберігання, а головне — з укриттям. Саме тому вибухи відбуваються на відкритих майданчиках. Зараз якраз порушено питання максимального укриття боєприпасів, їхнього розосередження та посилення охорони. Це стосується не лише ВОХР чи військових і не так принципово на сьогодні. Але робота вже ведеться, ми змінили організаційно-штатну структуру підрозділів охорони баз, арсеналів і сховищ. Нарощуємо і периметрову охорону, зокрема з технічними засобами.

Щодо розосередження, то ще у 2015 році, розуміючи, що це є певною загрозою, ми почали переміщення. То не вибухи підштовхнули нас до цього. Було переміщено велику кількість ракет і боєприпасів. Як порівняти — це еквівалентно двом Калинівкам і трьом Балакліям. І така робота триває. Ведеться вона й у напрямі боротьби з БПЛА. Зараз є зразки озброєння радіоелектронної боротьби українського виробництва. Це і «Анклав», і «Нота», і «Буковель». Їх не так багато, як нам хотілося б, щоб забезпечити повністю всі сховища та підрозділи в зоні АТО. Це потребує і фінансів, і нарощування виробничих потужностей оборонних підприємств. Ми включили схожі засоби до переліку бажаних поставок від іноземних партнерів, як, власне, і БПЛА. А поки що основним засобом проти безпілотників є вогневе ураження, тобто або зенітно-ракетні комплекси, або стрілецька зброя.

До речі, про оборонну промисловість. Ви задоволені нинішнім рівнем співпраці з українським ОПК?

— Ми працюємо достатньо ефективно, але хотілося б ще краще. Це залежить від можливостей цих підприємств і фінансового ресурсу, який виділяється нам для закупівлі техніки. Не можна вимагати від підприємства, яке випускало, наприклад, 10 танків на рік, щоб воно їх зробило 200–300. Це комплексне питання, його треба вирішувати на всіх рівнях: Кабінету Міністрів, підприємств та органів, які роблять військовий ремонт. Зараз ми компенсуємо проблеми з поставкою озброєння ремонтом і відновленням техніки старого парку в підрозділах і частинах ЗСУ, маю на увазі ремонтні підрозділи. Наприклад, на арсеналах протягом 2015-го — 2016-го ми відкрили 25 цехів, які ремонтують техніку. З 2014 року по частково 2017-й було відновлено понад 35 тис. одиниць озброєння.

Чиатйте також: У Генштабі оцінили можливі втрати ЗСУ у разі силового сценарію на Донбасі

Нещодавно великий резонанс спричинив розгляд апеляції у справі прикордонника Колмогорова. Він не військовослужбовець ЗСУ, але чи можете прокоментувати ці події?

— Це небезпечний прецедент. Мова не тільки про Колмогорова, багато аналогічних справ і проти військових. Це й генерал Назаров, й свіжіші приклади щодо інших генералів, офіцерів та солдатів. Ці справи дезорієнтують і командний склад, і кожного військовослужбовця. Є чіткі алгоритми, прописані в статутах, щодо застосування зброї. І коли військовий робить це з дотриманням усіх нормативних документів і вимог статутів, а його за те судять, це не просто неправильно, навіть злочинно. Боєць застосував зброю — йому дають 13 років позбавлення волі, не застосував — лише 7. Виникає запитання: що в цій ситуації робити?

І я сказав би, що такі рішення судів є потужною диверсією проти ЗСУ та кожного військовослужбовця. Особливо в нинішній ситуації в Україні, коли триває війна та військові просто зобов’язані застосовувати зброю для захисту свого життя та життя своїх побратимів, для виконання свого завдання для захисту своєї Батьківщини. І тут немає різниці: він прикордонник чи боєць ЗСУ або Нацгвардії чи поліції. Йому надане право застосовувати зброю. Він її застосовує, а потім у цьому шукають якесь порушення закону. Тому й була така агресивна реакція суспільства.

Вважаю правильним рішення щодо його звільнення, поки продовжується процес. Хоча ми не знаємо, як він може закінчитися, адже вирішує суд. Але з погляду моралі та психологічного тиску це можна розцінювати саме як диверсію. Така наша позиція. Маємо створити військові суди, працівники яких могли б розуміти специфіку військової служби та умови виконання бойових завдань. Треба її знати. Ми готуємо бійців на полігонах, у навчальних центрах, щоб вони були психологічно готові застосувати зброю, чого нам дуже не вистачало у 2014-му. Саме тоді були відомі випадки блокування колон, коли з-за спин мирних людей вбивали наших військових. І зараз, після майже чотирьох років нас хочуть повернути до тієї самої ситуації. Ці дії потребують правової кваліфікації.

Що могло б запобігти виникненню таких судових справ?

— Передусім повинні бути закони, які не дозволяють подвійного трактування. Військовослужбовець повинен бути захищеним у правовому полі. Це однозначно. Військовий, який захищає Батьківщину, має бути чітко впевнений, що й вона його захистить, що він має гарантії, якщо діє згідно із законодавством. Ця ситуація створює враження, що військові не захищені в правовому полі. Крім судів, можливо, доречно створення військової адвокатури. Багато питань викликає діяльність військової прокуратури, обвинувачення, які вона висуває проти військових. Постановочні картинки, як-от арешт Алімпієва. Нащо запускати це в медіапростір? Він очолює ХНУПС, вчить людей. Як тепер він зможе це робити, розуміючи, що підірвали його авторитет. Є презумпція невинності, його провина ще не доведена, суду ще не було, як і вироку. А показують у кайданках — і ЗМІ говорять про нього вже як про злочинця. Запобіжні заходи судів щодо військовослужбовців зазвичай це арешт, у кращому разі домашній. Як це сприймати інакше, як не диверсію?