Військoві, цивільні, aктивісти і «міцні гoспoдaрники»

Гoстрі дискусії тoчaться в звільнeниx містax Дoнeччини щoдo необхідності введення військово-цивільного адміністрування: хтось вважає, що електорат, задурений російською пропагандою, не повинен мати вплив на управління, а інші в подібних заходах бачить обмеження прав активних людей, які намагаються розбудовувати свої міста та райони.

Практика введення військово-цивільної адміністрації в населених пунктах, де через військові дії не залишилось жодної влади, показала позитивні результати: наприклад, ВЦА Зайцевого, куди входить чотири селища. За півтори роки змінилось багато: люди почали отримувати соціальні виплати, в селищах з’явилось електрика, тепер вони знають, куди звертатися, коли “прилетіло” в будинок, звідки чекати на допомогу чи хоча б своєчасний акт про руйнування. А прилітає майже кожного дня.

“Іноді згадую, наче жахливий сон, як проходили зустрічі з мешканцями Майорська та й інших населених пунктів нашого Зайцеве у минулому році… Величезна купа невирішених питань та болючих проблем на фоні постійних обстрілів, які й досі несуть біль та втрати. Суцільне розчарування та недовіра мешканців при будь-якому згадуванні про державну владу, при чому не враховуючи прилеглість до будь-яких партій та їх лідерів”, — пише на своїй сторінці голова ВЦА Зайцевого Володимир Весьолкін і наголошує, що зараз люди демонструють вже інші настрої.

Чиатйте також: Порошенко створив нову військово-цивільну адміністрацію на Донбасі

Звичайно, сільські мешканці “червоної зони”, серед яких 90% — глибокі пенсіонери, котрим просто нема куди виїхати, навчились радіти таким дрібницям, про які звичайні громадяни навіть не замислюються: добі без обстрілів, чистій воді, ввімкнутій лампочці, хлібу в магазині. Тому вони адмініструванням задоволені, хоча б в тих рамках, в яких можна бути взагалі задоволеним будь-якою владою. А ось тим, хто мешкає в більш спокійних місцях, просто тиші не вистачає. Навіть, навпаки, саме тиша та неможливість активно впливати на процеси розбудови своїх населених пунктів, викликає в них обурення. Наприклад, активісти з Торецька, який декілька місяців отримав голову ВЦА замість мера, що сидить в СІЗО, та депутатів, що не ходять на сесії, вже втомились чекати на зустріч з новим керівником міста, яку було обіцяно ще в серпні. І нарешті потрапивши на неї, вони залишились незадоволеними: питання щодо створення Громадської Ради, Уставу громади, системи електронних петицій — всі сучасні важелі впливу громадськості на владу — для них виявились недоступними.

“Про петиції це таки — зрада. Тим паче це такий же інструмент взаємодії по суті, як наприклад опитування, особистий прийом, пряма лінія чи семінар, нарада, зустріч. Наразі ВЦА Торецька прийняті положення про роботу зі зверненнями, які надійшли з "Урядового контактного центру" , особистих прийомів, гарячої лінії та обробки запитів на публічну інформацію. Не бачу взагалі ніяких перешкод для того, щоб залучити інструмент "петиції" і в наших реаліях в даному випадку саме тимчасовим державним органом ВЦА”, -вважає активістка Олена Шевчук.

І хоча новий голова ВЦА Торецька Ярослав Руденко не заперечує можливості створення різних інструментів роботи з громадськістю та навіть запрошує всіх до себе в кабінет “на чашку чаю”, в цілому, таке напруження показує недосконалість самого інституту ВЦА. Де не прописані ці механізми. Бо якщо саме зараз в звільнених містах Донбасу обмежити активність тим верствам суспільства, які активно себе проявили під час війни, показавши свої проукраїнські погляди, то навіть сподіватися на сталу демократію вже не вийде. Тому що під гаслом стримання сепаратиських настроїв дуже зручно стримувати громадську активність, яка робить цю владу безмежною. А це не додає розвитку, навіть, якщо в її назві буде слово “військова”.

Чиатйте також: Головними "гарячими точками" у зоні АТО стали Троїцьке, Причепилівка та Луганське — карта

Не приймати рішення про призначення ВЦА в своєму місті закликають Київ активісти Часового Яру, де через військові дії не було виборів вже 7 років. Через багаторічний конфлікт між міською владою та власниками вогнетривкого комбінату місто фактично паралізовано. Не знайшовши компроміс щодо землі, яка комусь бачиться майбутнім кар’єром, а комусь все ж таки житловими кварталами, міський голова надала прохання на призначення ВЦА. Хоча військових дій в Часів Ярі, фактично, навіть не було. Активісти, які пікетували сесію, та частина депутатів вважають, що ще не вичерпані всі можливості вирішення конфлікту, тому наголошують на тому, щоб залишити керування містом цивільним. Бо теж впевнені, що так їх вже вдруге позбавляють права впливати на долю міста: спочатку не дозволивши вибори, а тепер — з призначенням ВЦА відмовивши у створенні об’єднаної громади та участі в демократичних процесах. Вони не впевнені, що призначений голова ВЦА вирішить багаторічний бізнес-конфлікт, за якими стоять величезні гроші, але переконані, що відсутність впливу активної частини суспільства навряд піде на користь місту. 

Своє незадоволення роботою ВЦА на стихійному мітингу нещодавно виявили і мешканці Авдіївки: вони нарікали на проблеми з газогіном, які навряд будуть вирішені в цьому році, на призупинення роботи шкіл, на погану роботу транспорту. Але ця картинка була більш схожа на звичайні скарги людей на владу в будь-якому куточку країни. Правда, в критичному їх проявленні через наближеність до лінії фронту. Хоча як раз в Авдіївці Громадська рада існує, вона регулярно збирається для вирішення нагальних питань, а голова тамтешньої ВЦА розглядає проекти, за які проголосувала потрібна кількість мешканців через електронні петиції. 

Питання організації місцевого самоврядування на звільненій території Донбасу — надскладне. З одного боку, проведення виборів в 2015 році показало, що обирати нових людей з чіткою проукраїнською позицією на Донбасі ще не готові. Наприклад, Аксьонов, який виявився власником російського паспорту, був обраний головою Добропілля в 2015 році. Але чи це проблема суто Донбасу? Старі “крепкие хозяйственники” часів Януковича сидять в своїх кабінетах в більшості міст в усіх регіонах України. Але штучно гальмувати розвиток демократичного руху, стримувати бажання місцевих активістів впливати та контролювати владу, обмежуючи рамками ВЦА там, де нема для її створення об’єктивних передумов, теж небезпечно. Якщо, звичайно, не вірити тому, що на Донбасу всі тільки “сєпари”, а одноосібне військове правління може бути виключно позитивним та патріотичним.