Трeтя спрoбa: щo кaзaв прeзидeнт свoєму пoслaнні дo Рaди

Фoтoгaлeрeя: Як дeпутaти прeзидeнтa слуxaли (зображень: 25)

Оплески, овація, знову овація, сміх у залі, поодинокі заперечення, овація, окремі заперечення, оплески наприкінці. Приблизно так можна зобразити відгук на почуте адресата промови президента – депутатського складу Верховної Ради. Однак, незважаючи на офіційну назву — «Щорічне Послання Президента до Верховної Ради» — Порошенко казав, а парламент «відповідав» зовсім не один для одного. Обидві сторони зверталися до виборців. Вони дадуть свою відповідь на почуте і побачене тільки за два роки. Якщо, звісно, все складеться добре для сьогоднішнього оратора.

Президент говорив довго. Цьогорічне звернення налічує 9340 слів. Для порівняння, у 2015-му році він уклався в 7603 слова, а в 2016-му й того менше – у 5885 слів. У понад півторагодинній промові Петро Порошенко охопив майже все, що стосується життя держави. Інше питання, чи вдалося йому зробити потрібні наголоси та підкреслити найважливіші деталі. Вочевидь, це і робить будь-яку промову закликом до конкретної дії, а не набором слів.

Перші оплески Порошенко зірвав, коли казав про новітні виклики, які стоять перед Україною. «Одним із найбільш небезпечних» він назвав популізм. «Електоральна ніша, звільнена комуністами, пустувала недовго: в ній дуже швидко засвоїлися кілька партій з кола нещодавніх учасників проєвропейської коаліції. Над їхніми штабами –  прапори синьо-жовті, а от соціальні гасла запозичені із архівів комуністів та Прогресивно-соціалістичної партії. І в ролі захисників народу вони виглядають доволі переконливо – поки не зазирнеш в їхні електронні декларації», — заявив президент і отримав аплодисменти. За іронією, саме ліва від нього сторона залу в цей час не аплодувала. Цікава деталь, до подібного порівняння Порошенко звертається вже вдруге. «Декомунізація, коли вже на те пішло, – це не лише пам’ятники зносити. Комунізм треба насамперед вивітрювати з голови. Але я, на жаль, і в цій залі бачу чимало охочих перехопити у покійної вже сподіваюсь КПУ, лівацькі гасла», — казав голова держави у своєму першому щорічному посланні у 2015-му році.

Читайте також: Тронна промова

Після оплесків у залі були дві овації. Втім, присвячені вони зовсім не президенту. Вперше зал звівся на ноги після фрази: «Головна заслуга в тому, що лінія зіткнення проходить в районі Сіверського Дінця, а не по Дніпру, належить Збройним Силам України. Справжнім гарантам нашої незалежності». Вдруге – після згадки про керівника спецрезерву ГУР Міноборони Максима Шаповала та новини про присвоєння йому звання Героя України. Як відомо, Шаповал загинув під час вибуху автомобіля в Києві у червні.

Момент, який видався чи не найбільш щирим з обох боків — це сміх у залі. Порошенко закликає парламент все ж відмовитися від депутатської недоторканності. І одразу робить уточнення: «Щоб полегшити для вас прийняття цього рішення, щоб у вас не було відчуття, що воно якимось чином спрямоване проти вас, я маю дуже просту пропозицію – давайте ухвалимо це рішення із уведенням його в дію з 1 січня 2020 року, для депутатів вже нової Верховної Ради». Ця фраза і викликає веселу реакцію депутатів. Майже одразу у відповідь засміявся і сам президент. «Можливо це буде ефективніше», — додав він крізь сміх.

Порошенко каже про земельну реформу. Питання про створення ринку землі постає під час чи не кожного послання. Щороку різні президенти закликають нарешті запровадити вільний ринок і щороку питання відкладають. «Чому ми тоді дозволяємо людям продавати квартири? Теж хтось їх може всі скупити», — вдається до паралелей Порошенко. І тут же додає, що змушений покладатися на громадську думку, яка нині «сформована популістами», а тому не продавлюватиме реформу. Однак просить ухвалити «хоча б усно, в умі і в серці, — політичне рішення на її користь» та законодавчо встановити дату запровадження ринку, хай і відкладену. У цей момент лідер «радикалів» Олег Ляшко намагається щось заперечити і всім своїм виглядом продемонструвати рішучу незгоду.

Знову овація. Президент звертається до константинопольського патріарха Варфоломея щодо визнання помісної церкви в Україні. «Нехай нас почує і керівництво Вселенського Патріархату. Хочу ще раз звернути увагу Його Всесвятості на серйозність наших намірів. На наявність в українського керівництва твердої політичної волі розв’язати цю проблему, яка, на жаль, стоїть на порядку денному ще з 1991 року. Україна має право на помісну церкву. І ми маємо це право захистити», — після цього депутати підводяться з місць та аплодують.

Наступного разу нардепи відреагували, коли Порошенко закликав до скасування скандальних законів про електронне декларування для громадських активістів: «Запровадження декларування для цієї групи було нашою спільною помилкою, а помилки – треба виправляти». У цей момент із зали чутно одинокий голос: «Ні, ні, ні».

До промови президента у парламенті можна підійти й з іншого боку. Якщо порахувати, наскільки часто президент вживав ті чи інші слова у своїй промові, то тут небагато дивного. Як і у більшості попередників – найуживаніше слово «Україна». Як завжди у Порошенка багато «Росії», що теж не дивно з об’єктивних причин. Цьогоріч, на відміну від попередніх двох послань, дещо менше «зброї» та «армії». Однак впадає в око один цікавий факт – президент утричі частіше вживає словосполучення «на жаль» — 17 разів у порівнянні з шістьма у попередні два рази.

«На жаль», Україна і досі перебуває у смертельній небезпеці. «На жаль», досі безліч свідчень підготовки Росії до великої війни. «На жаль», країна-агресор досі випереджає нас у модернізації війська. «На жаль», судити керівників країни часів Януковича поки що можна тільки заочно. «На жаль», багато українських депутатів працюють не на покращення, а на охолодження стосунків України та США. «На жаль», у історії боротьби з корупцією «бракує хеппі-енду» у вигляді вироків та ув’язнень. «На жаль», у рейтингу успішності реформ у країнах Центральної Європи та Азії Україна займає лише 20-те місце з 30-ти країн. І ще багато подібних прикладів.

На всі ці «на жаль» у президента є пояснення такого стану речей. Однак не на всі він запропонував конкретні шляхи вирішення проблеми. Іноді йшлося просто про констатацію факту. В інших випадках президент закликав депутатів до вже відомих речей. Наприклад, у питанні боротьби з корупцією — сформувати, нарешті, Держбюро розслідувань та антикорупційний судовий орган.

У випадку з армією пролунала дійсно важлива теза. Порошенко визнав, що більшість техніки, якою комплектували військо у попередні три роки була «фізично новою, але технічно застарілою» і слугувала для забезпечення найнеобхіднішого. Тепер президент анонсував програму технічного осучаснення армії для «виведення українського озброєння на рівень 21-го століття». Мета чітка і зрозуміла. Тепер важливо дізнатися деталі цієї програми та способи досягнення мети. Окрім того, є конкретний відповідальний, якщо щось піде не так або виявиться фейком.

На жаль, таких чітких і зрозумілих цілей у посланні президента виявилося обмаль. Президент каже про мету членства України у ЄС та НАТО. Він дійсно називає кроки, необхідні для подальшої інтеграції, однак не каже про те як переконати низку вже існуючих членів цих союзів, які принципово не бажають бачити там Україну. Референдум щодо вступу в НАТО? Президент цього «не виключає», але і не називає термінів.

Як висловився сам Порошенко, «насамкінець, — про головне. Про мир і перспективи повернення Донбасу і повернення Криму». Президент каже про окупований Донбас і знову наголошує на необхідності виконання Мінських угод. «На жаль», миру немає через абсолютне небажання Росії, а українських сил недостатньо для перемоги над її армією, констатує очевидне президент. Він знову повертається до ідеї «блакитних шоломів», але не пояснює як обійти позицію Росії в цьому питанні. Натомість, кажучи про обговорюваний нині законопроект про окуповані території, не називає його нюансів, але обіцяє винести на обговорення «найближчим часом».

Читайте також: Три роки «першого Мінська»: пропозиція, від якої неможливо відмовитися

Далі президент каже про Крим. «На жаль», Росія не піде звідти сама, а відбити півострів силою неможливо. Президент перераховує те, що зробила Україні у цьому питанні – позови у міжнародні суди, тиск через ООН і ЮНЕСКО. Однак нових ідей знову немає. Так само президент нічого не сказав про долю запропонованої колись ним же ідеї про зміну статусу півострова в українській Конституції та створення національної автономії кримських татар.

Чи можливо однією промовою дати суспільству чітку мету? Навряд чи. Особливо, враховуючи втому та недовіру до влади з боку цього ж суспільства, про яку згадав і президент. Цю тенденцію можна зламати не словами, а діями. Поки що Порошенко учергове пропонує усім об’єднатися та «не розхитувати Україну». На завершення традиційне «Слава Україні!» Оплески.