The Economist: Сплячa крaсуня

Німeччинa дoвгий чaс булa «oстaннім гeрoєм» Єврoсoюзу. Але зараз раптом стала його «сплячою красунею». Біля ліжка Німеччини зібралися кілька принців, що відчайдушно намагаються пробудити її зі сну. Президент Франції Емманюель Макрон закликає Німеччину прокинутися заради Європи. З тривогою за дрімотою принцеси спостерігає Брюссель. Навіть Алексіс Ципрас, який у ролі прем’єр-міністра Греції більше звик приймати розпорядження Берліна, ніж давати їх, щось нашіптує на вушко. 

Європейці нарікають на результати німецького лідерства, коли мають їх, але їм також вкрай не подобається, коли його немає. У 2011 році тодішній міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський заявив, що менше боїться німецької потуги, ніж її бездіяльності. Нині, поки Німеччина неповоротко розгрібається з результатами вересневих виборів, що не дали чіткого переможця, більшість європейських країн почувається приблизно так само. 

Усе це дуже дратує. Коли Франція в травні обрала чітко налаштованого на реформи президента, Німеччина, здавалося, знайшла партнера, якого, за її словами, довго шукала. Через два дні після німецьких виборів Макрон, який і оком не моргне без урахування реакції Берліна, виголосив амбітну промову про європейські реформи, сформульовану так, аби не протиставити собі уряд Анґели Меркель. Деякі німці заламують руки через те, що відповіді він досі не почув. «Франція готова до європейської революції, а на гальма тисне Німеччина», — сказав лідер німецької Соціал-демократичної партії Мартін Шульц в інтерв’ю тижневику Der Spiegel. Але Меркель нині видається менш впливовою постаттю. Першого удару їй завдали найгірші для Християнсько-демократичного союзу (ХДС) із 1949 року вибори. Другого — Крістіан Лінднер, вередливий лідер ліберальної Вільної демократичної партії, який зірвав спроби Меркель сформувати з його політсилою та «Зеленими» «ямайську» коаліцію. Невдовзі потому зірвався міністр сільського господарства Німеччини, проголосувавши проти заборони на використання речовин для винищення бур’янів у ЄС, не проконсультувавшись із колегами в Берліні. Винна в усьому цьому не Меркель. Але це посилює відчуття, ніби канцлерка дедалі більше залежить від примх долі.

Читайте також: Німецька урядова криза працює на Францію?

Оптимісти в Німеччині й поза її межами стверджують, що уряд без вільних демократів може виявитися благословенням, навіть якщо довше формуватиметься. Чистоплюй Лінднер якось хотів скасувати пакет допомоги Греції та викинути її з єврозони (тим часом в опозиції його партія вкупі з крайньою правою «Альтернативою для Німеччини» своїм популізмом струсне сонний Бундестаг). Зараз Меркель намагається відбудувати широку коаліцію із СДП, яка діяла попередні чотири роки, і дехто сподівається, що партія Шульца зможе привнести в уряд певний проєвропейський імпульс. Як колишній президент Європейського парламенту, Шульц також цілком підходить на роль політика, котрий у центр коаліційних переговорів із ХДС поставить ЄС, а брак альтернатив у Меркель дає йому прекрасний інструмент для цього. Власне, минулого тижня вже з’явився перелік вимог СДП. Він передбачає, зокрема, співпрацю з Макроном із питань на кшталт гармонізації податків і державних інвестицій у ЄС.

Але не варто надто радіти. Проблема не тільки в тому, що СДП інтелектуально збанкрутіла, політично неконт­рольована й відчайдушно потребує періоду відновлення поза межами уряду. Не тільки в тому, що шанси на формування нової широкої коаліції, за оцінками експертів, що стежать за Берліном, коливаються приблизно між 40% і 60%. І не тільки в тому, що електорат партії зацікавлений більше у внутрішній політиці, наприклад медицині та податках, а не в переродженні ЄС. Небажання Німеччини ставати лідером Євросоюзу ховається глибше. 

Якщо говорити про євро, то колишнє відчуття, ніби все складається сприятливо для перегляду архітектури валюти, змаліло до слабкої надії на те, що недобудований банківський союз нарешті може близитися до завершення. Утім, посадовці в Берліні, спостерігаючи за обтяженими боргами банками Італії, навіть у цьому не впевнені. Німці відмахуються від планів реформи, оприлюднених минулого тижня Єврокомісією, трактуючи їх як непотрібне захоплення влади Брюсселем. І вважають, що саміт лідерів країн єврозони 15 грудня (перший за понад два роки) — марна трата часу. Це не характеристики країни, що квапиться проводити реформи. 

Читайте також: Поствиборча Німеччина: велика коаліція повертається

Прокинься!

Переконання Німеччини, ніби проблеми єврозони — це просто труднощі країн, що не дотримують належної дисципліни, помножені на безвідповідальну експансивну монетарну політику, тільки поглибилися. Налякане Міністерство фінансів Німеччини й далі гіперуважно стежить, аби грошима німецьких платників податків — через бюджетні трансферти, розподіл фінансових ризиків на країни єврозони або через інші підлі схеми — не оплачувалася неадекватна поведінка інших. Це оборонна стратегія, що здебільшого не вникає в дебати інших країн. «Практично навмисне не дивляться на решту Європи», — зітхає Марсель Фрацшер із Німецького інституту економічних досліджень.

Перспективи великого компромісу з Макроном щодо безпеки заледве кращі. Німецькі чиновники кажуть, що в його промові не пропонувалося нічого нового. У команді Меркель вважають, що зробили колосальну зміну в підході Німеччини до світу; тепер країна кермує європейською політикою в проблемних точках на кшталт Західних Балкан та України. Але зовнішні гравці, зокрема США, досі нарікають на відвертий брак культури стратегічного мислення в Німеччини. Проведене минулого тижня опитування виявило, що німці зацікавлені в збільшенні оборони у форматі ЄС, але не збираються за неї доплачувати. Можна сказати, що вони хочуть сидіти на двох стільцях.

Чиновники з команди Меркель наїжачуються, коли чують, що Німеччина нічого не зробила: подивіться, як далеко адміністрація канцлерки просунулася в питаннях фінансової допомоги проблемним країнам ЄС і розподілу ризиків останніми роками. Але, як каже президент Естонії Керсті Кальюлайд, «коли криза вщухла, ентузіазм зник». Можливо, статус-кво надто зручний для Німеччини. Європейські економіки непогано зростають, потоку біженців уже немає. Безробіття в країні практично на нулі, а скарбниця повна через край. За таких умов «спляча красуня» може прокидатися цілих 100 років. Тим часом усі її потенційні залицяльники помруть у терні, що оточує її ложе. 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com