The Economist: Нoві прaпoрoнoсці

Нa з’їзді пaртії в Мaнчeстeрі минулoгo тижня пaнувaв пoxмурий нaстрій чeрeз розбіжності з приводу Brexit, пригніченість після провалу на останніх виборах і розчарування в лідерах. Дух, що відчувався на з’їзді, радше скидався на психоз. Найбільші групи учасників тяжіли до затятих прихильників Brexit, які заявляли, що Британія повинна вийти з Європейського Союзу «вже завтра» і що Брюссель повинен платити їм, а не вони йому. Над великою партією нависла загроза перетворення на секту 

фанатиків. 

Консерватори відстають від Лейбористської партії під проводом Джеремі Корбіна за всіма адекватними параметрами. Кількість членів партії торі — це приблизно одна п’ята лейбористів і цілком може бути меншою, ніж у ліберал-демократів. Майже половині членів Консервативної партії за 65 років, і лише 5% — молодь у віці 18–24 роки. На червневих виборах партія програла в усіх вікових групах, молодших за 45 років.

Але консерватори мають одну велику перевагу: солідну когорту молодих парламентаріїв, які здебільшого отримали мандати після виборів 2010-го і 2015-го під час кампанії Девіда Кемерона за оновлення партії. У цьому поколінні ціла плеяда талантів. Якби не катастрофічне рішення Кемерона провести референдум із приводу членства в ЄС, він увійшов би в історію як один із найкращих партійних менеджерів торі. Рорі Стюарт досягнув успіхів у важких професіях у Збройних силах, розвідці та науковій діяльності; Том Туґендет служив в армії в Іраку й Афганістані; Ріші Сунак — успішний бізнесмен із дуже гарними знайомствами в Америці й Індії. А за межами парламенту Рут Девідсон продемонструвала здатність розгромити іншого політика, Ніколу Старджон, на боці якої, здавалося, була сама історія.

Консерватори мають одну велику перевагу: когорту молодих парламентаріїв, які здебільшого отримали мандати після виборів 2010-го і 2015-го під час кампанії Девіда Кемерона за модернізацію. У цьому поколінні ціла плеяда талантів

 найчорніші дні після свого провалу на останніх виборах Тереза Мей сказала на засіданні комітету рядових консерваторів у парламенті (так званий Комітет-1922): «Я нас у цю халепу втягнула, я нас із неї і витягну». Поки що вона мало зробила для виконання своєї обіцянки. Найбільша помилка Мей у тому, що вона використовує своє право призначати людей на посади виключно з оборонною метою: щоб утримувати хитку рівновагу давніх фракцій усереди­ні партії й таким чином зміцнювати власні позиції. Це дало їй кабінет, якому бракує і відчуття напрямку руху, і дисципліни. Її міністр закордонних справ Боріс Джонсон завжди відкрито підважує її авторитет, а інші міністри роблять те саме, але в приватних розмовах. Натомість їй слід було використати свої повноваження з розподілу посад так, аби зробити перестановки у верхніх ешелонах своєї партії, привів­ши туди молодих талановитих торі.

Нинішній кабінет давно пора переформатувати, якщо не змінити повністю. Колись прем’єр Бенджамін Дізраелі жартома назвав вищих представників опозиції в парламенті вервечкою згаслих вулканів («Ані проблиску полум’я на жодній блідій вершині»). Ті торі, які сьогодні сидять на перших місцях у залі парламенту, — це ряд безживних кротовин. Міністр фінансів, канцлер скарбниці Гаммонд непогано проводить економіку через Brexit і гарно виступив у Манчестері. Ембер Радд компетентна на посаді міністра внутрішніх справ, хоча зірок із неба не хапає. Але який був сенс призначати Кріса Ґрейлінґа міністром транспорту? Або міністра закордонних справ, якого зневажають за кордоном і який провокує розкол у країні?

Читайте також: У Великій Британії депутати вирішили заблокувати можливість Brexit без угоди з ЄС

Швидкий рух партійною драбиною молодшого покоління допоміг би політсилі вирішити проблему з молодими виборцями. Найвищі посади в партії зараз займають геронтократи. Мей і Гаммонд на ціле покоління старші за своїх попередників, Кемерона і Джорджа Осборна, а найближча довірена особа Мей — її одноліток з Оксфорду Деміен Ґрін. Влада старших не лише перешкоджає спробам партії сподобатися молодшим виборцям, а й спричиняє проблеми в управлінні. Успіх Туґендета, який змістив Кріспіна Бланта з посади голови комітету із закордонних справ Палати громад, свідчить про те, як давно назріла потреба зміни старшого покоління на молодше.

Швидке просування молодих зірок дасть не лише нові, а й молоді обличчя у владі. Партія втратила підтримку етнічних меншин на виборах: із 24% у 2015 році до 19% у 2017-му. Цей спад забрав у неї чи не 40 парламентських місць. Звичайно, це сигнал тривоги від суспільства, склад якого швидко змінюється та стає дедалі строкатішим. У молодшому поколінні партії є кілька яскравих особистостей, які ставлять під сумнів концепцію торі як партії білих. Ріші Сунак і Квасі Квартенґ, діти іммігрантів, отримали блискучу освіту. Частина дитинства Сема Джіми пройшла в Гані, а потім він навчався у британській державній школі, згодом — в Оксфорді. Нусрат Ґані — авторитетна в партії перша мусульманка в парламенті. Добре доклавшись до того, щоб зіпсувати бренд торі своєю (переважно безрезультатною) гонитвою за робітничим електоратом, який підтримує Brexit, Мей тепер зобов’язана очистити його знову, створивши кабінет, який краще відображає строкате сучасне суспільство.

Геть старе

Чи не найважливіше: швидке просування нагору молодих зірок принесе в партію нову інтелектуальну енергію. У кабінеті абсолютно немає великих (та й дрібних) мислителів. Навіть така відносно інтелектуальна постать, як Гаммонд, радше технократ, ніж філософ. На противагу нове покоління має чимало інтелектуалів. Квартенґ написав чудові книж­­ки про британський імперіалізм. Стюарт очолював кафедру в Гарварді. Особливо вражає Джордж Фрімен як підприємець, що запроваджує нові підходи. Нещодавно він організував фестиваль ідей Con­­servative Glastonbury і здатний прив’язувати загальні консервативні принципи до конкретних пропозицій.

Читайте також: У ЄС заявили, що Brexit-переговори зайшли в "глухий кут"

Боріс Джонсон у своєму виступі на конференції нагадав однопартійцям-торі видатні слова Вінстона Черчилля про те, як на долю останнього випало стати голосом британського лева. Але для нинішньої складної для торі ситуації більш влучне висловлювання Джона Кеннеді про передачу естафети новому поколінню. Те, що зараз стоїть на чолі Консервативної партії, уже мало свій шанс і надто часто не виправдовувало сподівань. Настав час дати можливість новому поколінню — тому, якому знайоме життя у світі боргів за навчання та недоступного житла і яке має енергію й ідеї, щоб оновити згасаючу партію. Завдання Мей на той час, який їй ще лишився, — зробити так, аби естафету передали щонайшвидше й без зволікань. 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com