The Economist: Xлoпці нaпрaвo

У Сeбaстіaнa Курцa прoблeмa. 15 жoвтня 31-літній міністр зaкoрдoнниx спрaв Aвстрії здoбув блискучу перемогу на виборах, зумівши позиціонувати себе справжнім провісником змін, хоча його правоцентристська Австрійська народна партія (АНП) тримається у владі вже 30 років. Завдяки його енергії та харизмі влада в країні не потрапила до рук ультраправого угруповання з неонацистським корінням, Австрійської партії свободи (АПС). А вона ж очолювала рейтинги два роки, доки Курц не став головою АНП у травні. Тепер Європа гадає: австрійський політичний вундеркінд боронить країну від повстання популістів чи готується очолити його.

Днями Курц поспілкувався з автором цих рядків. Він щойно цілий день просперечався про сюрпризи коаліційної політики з президентом Австрії та прийняв телефоном вітання від французького президента Емманюеля Макрона. Курц на посаді канцлера буде наймолодшим головою уряду у світі (Кім Чен Ин старший за нього на три роки). Хочемо заспокоїти старших читачів, які бояться, що покоління міленіалів забуває про правила гарного тону. Автора цих рядків зустріли з надзвичайною люб’язністю й довго дякували за те, що знайшов час відвідати Відень. Після того мене особисто провели до виходу з міністерства й попрощалися з офіційним поклоном.

Проте під шармом Курца ховається жорсткий характер. Коаліційні переговори почалися 20 жовтня, але він не хоче спекулювати про те, якою може бути угода з АПС. У 2000 році, коли дві праві партії вперше сформували уряд, держави ЄС розірвали двосторонні зв’язки з Австрією, а Ізраїль відкликав свого посла. Пам’ятаючи про ризики, минулого тижня Курц сказав ізраїльській щоденній газеті, що не потерпить антисемітизму з боку партнера по коаліції. Крім того, нині керівництво АПС бачить більше потенціалу в ісламофобії та націоналізмі штибу «Австрія передусім». Вона має офіційні зв’язки з партією Владіміра Путіна «Единая Россия» і зображає ЄС загрозою для «Європи батьківщин». Якщо Курц таки об’єднається з АПС (інші коаліції теж можливі), його європейських колег доведеться переконувати, що вплив націоналістів буде заглушено.

Сходженню Курца на політичний Олімп сприяли два чинники: жорстка позиція в питанні кордонів і прагнення втомленого електорату побачити свіже обличчя. Обидва ці рушії дуже скоро вичахнуть

Європейці також бояться, що Курц сам просто галасливий популіст під маскою центриста. У міжнародних колах його репутація сформувалася з огляду на жорстку позицію під час кризи біженців 2015–2016 років, коли Австрія приймала їх більше на душу населення за будь-яку іншу державу ЄС, крім Швеції. На початку 2016-го, до того як Анґела Меркель умовила Туреччину не допускати біженців до європейських берегів, Курц змовлявся з міністрами балканських країн закрити кордони, через які йшли потоки іммігрантів. Далі він переніс увагу на Італію, напустившись на неурядові організації, які нібито займалися контрабандою мігрантів через Середземне море, і пригрозив розташувати війська вздовж перевалу Бреннер. Через це дехто в Європі побоюється, що Курц може приєднатися до лідерів Угорщини й Польщі на осі опору міграції.

Проте затятість Курца в питанні кордонів вже стала звичною позицією для ЄС. Крім того, він пробився в політику на хвилі питання, не дуже типового для ультраправого популізму: як інтегрувати приїжджих. Тут Курц має що запропонувати обом сторонам. Він хоче допомогти новоприбулим вивчити німецьку й знайти роботу. Але також засуджує ісламський радикалізм і наголошує на труднощах інтеграції біженців із країн з «іншими системами» на зразок Афганістану й Іраку. І він захищає австрійську заборону одягу, що закриває обличчя, — рішення, яке навряд чи поклало б край проблемі (в Австрії паранджу носять небагато мусульманок, але через цю заборону недавно було покарано чоловіка, одягненого в костюм акули). 

Близькі до міністра люди кажуть, що він уміє слухати, відкритий до порад і вільний від впливів історії чи ідеології. «Для мене ЄС завжди був даністю», — каже Курц, якому на момент вступу Австрії було вісім років. Можливо, цим пояснюється його бажання ставити під сумнів правила вільного переміщення в ЄС (він боїться так званого пенсійного туризму) і критикувати втручання брюссельських бюрократів. Дехто вважає його відкритість до скасування санкцій проти Росії та підтримку балканських «сильних керманичів» наївною. Натомість його прибічників приваб­лює прагматизм політика.

Чиатйте також: Вибори в Австрії: Наймолодший канцлер і праві популісти

Курц також не проти похизуватися своєю проєвропейськістю. Його уряд, каже він, «максимально підтримуватиме» пропозиції Макрона щодо реформи ЄС, хоча й сумнівається в деяких ідеях французького президента щодо єврозони. «Ми стоїмо на боці Німеччини», — каже Курц, навіть не чекаючи питання про те, якої проблеми це стосується. 

Європейці небезпідставно бояться правої коаліції в Австрії. АПС — партія з поганою репутацією, у лавах якої є закоренілі неонацисти. Те, що вона зберігає сильні позиції, ганьба для країни. Але успіх АПС на виборах ставить її перед дилемою, з якою стикаються багато праворадикальних партій: іти на компроміси в коаліції чи зберігати праведний гнів, залишаючись в опозиції. Партії вже довелося відмовитися від кампанії за вихід Австрії з ЄС, коли стало ясно, що виборців це майже не цікавить. АПС могла б отримати посади в коаліційному уряді, можливо, і портфель наступного міністра закордонних чи внутрішніх справ, а також виторгувати якісь політичні поступки. Але Курц не дасть витягнути себе з європейського мейнстриму.

Курц — продукт усієї Європи

Критики Курца поквапилися, говорячи про те, що його наголос на контролі за кордонами — це ксенофобія. Він виступає якраз за протилежне, наголошуючи, що належна інтеграція новоприбулих нерозривно пов’язана з необхідністю продемонструвати, що міграція під конт­ролем. Курц погоджується, що інтеграція буде «вкрай важкою», а флірт з АПС навряд чи заспокоїть його критиків. Але відносний спокій на кордонах Європи підтверджує його заяву. 

Сходженню Курца на політичний Олімп сприяли два чинники: жорстка позиція в питанні кордонів і прагнення втомленого електорату побачити свіже обличчя (як і у випадку з Макроном). Обидва ці рушії дуже скоро вичахнуть. Він не очолить популістський бунт у Центральній Європі, а, очевидно, більше часу боротиметься проти «груп за інтересами» на батьківщині. Але він може стати першим європейським лідером, викуваним у горнилі міграційної кризи. Цей досвід сформував його мислення, як і мислення Європи. 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com