Упeршe зa свoю нeдoвгу істoрію існувaння ітaлійські бунтaрі з «Руxу 5 зірoк» (Р5З) виборюють першість у кампанії до парламентських виборів.

Матеріал друкованого видання

№ 1 (529)

від 11 січня

«Український тиждень»

 28 грудня президент країни Серджо Матарелла розпустив парламент, відкриваючи шлях до голосування, що відбудеться 4 березня. Останні опитування дають Р5З, який пропагує пряму демократію, проваджувану через інтернет, і солянку з правих та лівих елементів політики, першість із перевагою понад три відсоткові пункти над лівоцентристською Демократичною партією — ключовим партнером у коаліційному уряді прем’єра Паоло Джентілоні. Таким чином недосвідчений Р5З, заснований менш ніж дев’ять років тому, може дістати перший шанс на формування уряду. Така перспектива вже хвилює ринки, які й без того побоюються величезного державного боргу Італії (132% ВВП на кінець 2016-го). 

Як і інші популістські групи в Європі, Р5З живиться нездійсненими сподіваннями виборців. В Італії розчарування найбільше відчувається серед молодих й освічених. Валентіна Фатіченті через два з половиною роки після закінчення університету працює по шість місяців щороку, допомагаючи студентам із кампусу американського університету в її рідній Флоренції. Решту часу вона ледь заробляє на життя, викладаючи англійську в початкових школах, перекладаючи й час від часу підробляючи офіціанткою. 

Фатіченті вирішила голосувати за Р5З. Що її приваблює в цій партії? «Нові обличчя», — каже вона. Р5З вибирає кандидатів до своєї партії через онлайн-голосування серед її членів. Кандидату на посаду прем’єр-міністра від Р5З 31 рік, він лише на три роки старший за Фатіченті. Відоміший партієць, засновник Р5З Беппе Ґрілло, не може балотуватися до парламенту, бо обвинувачений у вбивстві людини в автокатастрофі. 

Читайте також: У Італії президент розпустив обидві палати парламенту

Нандо Паньйончеллі із соціологічної групи Ipsos каже, що найбільше Р5З підтримують італійці віком від 25 до 34 років (на чотири відсоткові пункти більше за середній показник підтримки цієї партії загалом серед італійського електорату). Також молоді виборці більше, ніж їхні старші співвітчизники, схильні голосувати за інші радикальні партії на кшталт «Братів Італії», що має неофашистське коріння, і «Ліги Півночі», яка хоче обмеження імміграції та більшої автономії для Північної Італії.

Багато в чому розрив між поколіннями в Італії пояснюється політичними рішеннями, ухваленими за останні 20 років: у них інтереси старших бралися до уваги більше за інтереси молодших

Молоді італійці бунтують проти старших поколінь. Але їхні батьки ні, каже Алессандро Росіна, який координував нещодавнє дослідження в Інституті ім. Тоніоло. Молодь вороже ставиться до мейнстримних партій, профспілок і розмито означеного «правлячого класу», який звинувачує у глибокому розриві між власними доходами, перспективами отримати роботу та пенсію й такими самими показниками в старших поколінь. В «Індексі міжпоколіннєвої справедливості» від британського аналітичного центру Intergenerational Foundation Італія серед країн ЄС друга з кінця. Позаду неї тільки Греція. 

У 2014-му (це останній рік, за який доступні дані для порівняння) Італія витратила на минуле (наприклад, пенсії) вчетверо більше, ніж на майбутнє (наприклад, на освіту й технічне навчання). Але Паньйончеллі зазначає, що електоральну вагу мають саме старші італійці. Ті, кому зараз за 55, становлять 41% електорату. Ті, кому до 35, — 22%. Це результат стрімкого зменшення народжуваності в 1970-х (див. «Італійський виняток»).

Багато в чому розрив між поколіннями в Італії пояснюється політичними рішеннями, ухваленими за останні 20 років: у них інтереси старших бралися до уваги більше за інтереси молодших. Низька народжуваність в Італії, а також слабке економічне зростання змушували один італійський уряд за одним проводити пенсійні реформи. Але ті були розроблені так, що на молодших італійців, які зазвичай заробляли менше, лягав тягар забезпечення не тільки власних пенсій, а й виплат для тих, хто вже на неї вийшов. Реформи ринку праці 1997-го та 2003-го полегшили прийом нових працівників на роботу за короткотерміновими контрактами, але не дуже послабили захист тих, хто вже був працевлаштований на постійній основі. А оскільки останні (вкупі з пенсіонерами) переважають у профспілках, то ті більше захищали привілеї італійців, забезпечених роботою на ціле життя, а не рівномірніший розподіл благ ринку праці. 

Читайте також: Берлусконі вирішив повернутися у політику з проєвропейською програмою

Валентіна Фатіченті походить зі звичайної для країни родини: її батько трудився на одній фабриці 40 років, а мати працювала прибиральницею. Фатіченті має вищу освіту. Однак чиста її зарплата протягом півроку, які вона працює за трудовим конт­рактом, на €300 менша щомісяця, ніж у її хлопця, який працює на вуличному ринку. «Багато роботодавців не хочуть брати випускників університетів, бо ті не мають практичного досвіду», — каже вона. Це вказує на недолік, який Росіна описав у своєму звіті: брак зв’язку між освітою та ринком праці в Італії. Країна має найвищий у ЄС показник громадян віком до 35 років, які не вчаться, не працюють і не здобувають профтехнічних навичок: у 2016-му він становив 30,7%. Для порівняння: у Німеччині цей показник сягав 12,4%. 

Наявність в італійській економіці великого тіньового сектору дає змогу молодим працівникам «перебиватися» тимчасовими підробітками. А членство Італії в ЄС — шукати роботу в інших 27 країнах. За різними оцінками, 600 тис. італійців живуть у Британії. Цей наплив не зупинила навіть перспектива виходу тієї країни з ЄС. За 12 місяців до середини 2017 року кількість італійців, які заходили на британський ринок праці, зросла на 2% (поляків, для порівняння, упала на 26%). 

Третій фактор, який полегшує страждання молодих, — підтримка родини. Італійські батьки дозволяють дітям жити вдома значно довше, ніж деінде в ЄС. У 2016-му лише третина італійців віком від 18 до 35 років жила окремо від батьків. У Франції ця частка становила 63%. 

Реформи пенсійної системи та ринку праці можуть дещо звузити розрив між поколіннями в Італії. Але, на думку Росіни, насправді країні потрібна зміна світогляду, зокрема серед учителів, які мають прививати молодим італійцям навички, необхідні для життя, і серед роботодавців, яким слід нарешті почати дивитися на них не як на дешеву робочу силу, яку можна звільнити в будь-який момент, а як на джерело оновлення.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com