Шкільнa диплoмaтія

Фoтo: reuters

Укрaїнa вжe зіткнулaся із сeпaрaтизмoм, пeрeбувaє у стaні фактичного воєнного конфлікту з Росією, що задля досягнення своїх цілей нічим не гребує, зокрема й немілітарними засобами. Тактика «нас там нєт» спрацьовує й у цих вимірах. Неважливо, чиїми руками виконуються дії, що шкодять Українській державі, важлива їхня суть. Живемо ж бо в епоху постправди, фейкових новин, коли треба не на форму дивитися, а розбиратися по суті в тому, що коїться. Варто раз і назавжди забути про лицарські поєдинки честі між державами й поглибити свої знання в тактиці та стратегії вуличної бійки, брутальної і жорстокої, де нападати можуть групою на одного з усіх боків і бити лежачих. Ну от хто сказав і запевнив, що Росія діє в гордій самотності, плекаючи витончену естетику зла? По всьому світу, зокрема й у Європі, є ті, хто симпатизує цій країні-агресору, не забуваючи під шумок і про власні інтереси. Релігійний, культурний і мовний чинники — тут усе годиться. Бо нації різняться між собою не політикою й економікою, не рисами зовнішності, а зовсім іншим набором характеристик, як-от культура, мова, зміст освіти. 

Здобувати новий досвід і навички варто, навіть якщо це пов’язано з подоланням певних труднощів. Справді, мало хто відверто сподівався, що ухвалення нового українського закону про освіту потягне за собою бурхливу реакцію наших західних сусідів. Важливий момент: голосне обурення з боку влади Угорщини, Румунії та трохи стриманіший протест Греції, Польщі й під шумок РФ статтею 7 документа, згідно з якою вільний вибір мови шкільного навчання є невід’ємним правом громадян України, що реалізується в межах цього закону, за умови обов’язкового вивчення державної мови в обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство. Громадянам України гарантується право здобуття освіти державною та регіональними мовами або мовами меншин.

Читайте також: Nem tudom: за кулісами обурення Угорщини українською мовою в освіті

Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних та комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється відповідно до потреб громадян згідно із законодавством України про освіту. Віднині мова навчання вітчизняних шкіл українська, а мова навчання національних меншин реалізується через окремі групи або викладання окремих предметів мовою національних меншин. Згідно із законом нацменшини зможуть вчитися рідною мовою до 5-го класу, після чого всі предмети (за деякими винятками) викладатимуть тільки українською. Насправді на міжнародному рівні всім усе одно до тонкощів педагогіки, наповнення навчальних планів нової української школи чи будь-якої іншої, окрім власної. Ґвалт зчинився через обов’язковість української як мови шкільного навчання для всіх школярів нашої країни, яке, бачте, можливо, порушує права національних меншин. 

наразі ми висловлюємо занепокоєння реакцією Угорщини на внутрішні справи нашої держави, залучаємо зовнішніх фахових медіаторів, зокрема Венеціанську комісію Ради Європи

Критика в бік нашої країни у зв’язку з ухваленням нового закону про освіту не стихає. Першість у цьому має Угорщина, тиск якої найгостріший і найсистемніший. Чути її значно краще за будь-яку іншу країну, яка висловлює своє занепокоєння або обурення тим, що ми собі ухвалили руками парламентаріїв. 

Парламент Угорщини одностайно ухвалив резолюцію, у якій засудив ухвалення Україною нового освітнього закону, бо той, мовляв, порушує права угорців Закарпаття. Цим не обмежилися. Міністр закордонних справ Пейтер Сійярто заявив, що с­воєю новою освітньою політикою Україна «встромила ніж у спину» сусідній державі. Прес-секретар МЗС Угорщини Тамаш Менцер повідомив, що на всіх форумах ООН, ОБСЄ та Європейського Союзу Будапешт порушуватиме питання про внесення поправок до мовної статті закону України про освіту. При цьому угорським дипломатам дали розпорядження не підтримувати в міжнародних організаціях важливі для України рішення. Пролунали й заяви, що Угорщина блокуватиме всі євроінтеграційні прагнення нашої країни та домагатиметься перегляду Угоди про асоціацію з ЄС. Також вона вимагає розслідування ООН у зв’язку ухваленням українського закону про освіту. У ПАРЄ ініційовано слухання щодо нового документа та його мовної складової. Дух від запопадливості сусідів та уваги до дій України перехоплює. От якби хтось так відреагував на факт анексії Криму чи відкриту агресію Росії на Донбасі. Що ж, наразі ми висловлюємо занепокоєння реакцією Угорщини на внутрішні справи нашої держави, залучаємо зовнішніх фахових медіаторів, зокрема Венеціанську комісію Ради Європи, щоб та провела експертизу нового закону про освіту на предмет наявних порушень, роз’яснюємо сусідам свою позицію, робимо кроки назустріч, аби досягти з ними компромісу. Зокрема, вже заплановано зустріч міністра освіти і науки України Лілії Гриневич та міністра людських ресурсів Угорщини Золтана Балоґа цього місяця, щоб обговорити положення закону, які непокоять нашу сусідку. 

Нагадаю, що найгучніші спікери від угорської сторони, і міністр закордонних справ не виняток, є давніми членами партії «Фідес» на чолі з одіозним президентом Віктором Орбаном. Незабаром в Угорщині мають відбутися парламентські вибори, і вже зараз триває боротьба за електорат, зокрема й закордонний. На заяви офіційного Будапешта впливає і візія сучасної Угорщини, яку втілює Віктор Орбан, насамперед у питанні захисту прав закордонних угорців. Його мета — домогтися максимальної автономії, насамперед мовної та культурної, у країнах, де зараз мешкають етнічні угорці. Чомусь лишень він мовчить про настирливу паспортизацію етнічних угорців Закарпаття та про створення фактично освітнього анклаву на території України, коли для здобуття освіти закарпатському угорцю не потрібно знати українську. Чомусь без знання угорської мови угорське громадянство можна хіба що купити, а не надобути в передбачений законом спосіб.

Те, що відбувається, — це виклик і для Брюсселя, можливість з’ясувати, наскільки країни — члени ЄС грають за чесними правилами, а не вдаються до брудної боротьби, зокрема до істерики та шантажу, прикриваючись красивими гаслами. Україні потрібно грамотно опікуватися своїми етнічними меншинами, творячи з них свідомих громадян, частину нової політичної нації. На міжнародній арені ми маємо довести, що нас не можна шантажувати, не можна тиснути на нас і торгуватися. Нині є шанс для цього. Головне — відчути тонку межу між компромісом і дотриманням власних національних інтересів.