Сeргій Гoрбaтюк: «Ми нa півдoрoзі дo зaкінчeння рoзслідувaння спрaв Мaйдaну»

Фoтo aвтoрa

Щo зa рік змінилoся в рoзслідувaнняx, які вeдe вaш Дeпaртaмeнт? Які прoвaджeння зaбрaли, які дoдaлися?

— Рoзділeння нaшoгo Дeпaртaмeнту тoрік нa кoристь рoзслідувaнню нe пішлo. Стaлo менше слідчих і прокурорів, як наслідок — зменшилася кількість повноцінно охоплених епізодів. Так, низку проваджень у нас забрали. Це корупційні злочини колишніх високопосадовців, і забиралися вони з метою перешкодити притягненню до відповідальності вин­них. У червні 2016-го забрали провадження за підозрою Олександра Клименка, а у вересні того самого року — так звані вишки Бойка. Це все пішло до Військової прокуратури. Крім того, у новостворене управління з розслідування злочинних організацій забрали провадження за фактом заволодіння Межигір’ям, Сухолуччям та «Укртелекомом». Туди також віддали економічні епізоди по Захарченку, провадження щодо Табачника, Калетніка (незаконне збагачення), один з епізодів Присяжнюка. Усі майданівські справи лишилися. І їх стає більше, оскільки попередні слідчі підрозділи або не досягають результату, або бездіяльні, або шкодять. Наприклад, ми домоглися передачі в ДСР провадження про події в Хмельницькому в лютому 2014-го: там розстріляли людей біля будівлі управління Служби безпеки України.

Раніше ми цікавилися перебігом цього розслідування. І під час однієї з нарад зі слідчими Військової прокуратури, які вели цю справу, ми вказали на помилки, сподіваючись, що вони неумисні. Однак із того моменту минуло півроку й стало тільки гірше: ми зрозуміли, що це свідомі дії на шкоду розслідуванню. Наприклад, були ознаки умисного підтасування доказів та інших даних, які стосувалися причетних до розстрілів осіб. Тоді ми поставили вимогу перед генпрокурором, щоб це провадження передали нашому Департаменту, а слідчих притягли до відповідальності. Коли ж узялися за цю справу, з’ясувалося, що нам не передали найважливіші речові докази — дві кулі: вони зникли. За результатами службового розслідування до відповідальності не притягли жодної особи. Також не надана оцінка діям керівників підрозділів, які займалися цим розслідуванням. Кулі, до речі, так і не знайшли.

Читайте також: Злочини проти Майдану. Горбатюк звинуватив Порошенка, Луценка і Авакова у затягуванні розслідувань

Не так давно у вас забрали справу екс-міністра юстиції часів Януковича Олени Лукаш…

— Це відбулося недавно, 14 грудня 2017 року, за кілька годин до відновлення повноважень слідчих прокуратури щодо «старих» справ підслідних Національному антикорупційному бюро. Керівництво Генпрокуратури раптово прокинулося й вирішило передати це провадження НАБУ. За Єдиним реєстром досудових розслідувань справу за підозрою Лукаш про розтрату 2,5 млн грн, як і ще низку важливих і резонансних проваджень щодо колишніх високопосадовців, закріпили за іншим підрозділом. Але таке відбувається не вперше. Щоправда, якщо цього разу ми про все дізналися з ЄРДР, то раніше нам надходили відповідні процесуальні документи.

Коли керівництво МВС лишає на своїх посадах підозрюваних у злочинах, воно дає посил іншим правоохоронцям: «Ті, хто не сприяє слідству, не постраждають. Ви не маєте давати показання»

Скажімо, так само розвивалися події по справі, де були зібрані докази для повідомлення про підозру керівництву Апеляційного суду однієї з областей. Там встановлено незаконне відчуження комерційній фірмі приміщення, яке займав суд і яке належало громаді міста.

У середині березня 2017-го ми підготували проект підоз­ри, пішли до заступника генпрокурора Юрія Столярчука, щоб він його підписав. Однак від нього не було жодної реакції. Ми написали скаргу на умисну бездіяльність до Юрія Луценка. Теж реакції немає. А вже в липні цього року до нас від Столярчука надходить постанова змінити слідчий підрозділ через неефективне (!) розслідування. Тобто заступник генпрокурора умисно не ухвалює процесуального рішення на підставі зібраних доказів і, не вивчаючи справу, сам робить висновок, що слідство неефективне. Перед цим у нас в такий протиправний спосіб забрали ще сім справ. Ту, що за підозрою Клименка: без вивчення матеріалів надходить постанова про неефективність розслідування. Також справи за підозрою в незаконному збагаченні Миколи Злочевського, так звані вишки Бойка: дистанційно визнали розслідування неефективним, забрали провадження. Економічні епізоди по Захарченку, Присяжнюку.

Така сама історія із суддями Апеляційного суду, які випустили беркутівців, ухваливши, на нашу думку, неправосудне рішення, і з Вищим адмінсудом. До того ж у двох останніх випадках навіть казати про неефективність не доводиться, бо справи були в нас у провадженні приблизно тиждень! Кожен такий випадок — це грубе порушення вимог закону, втручання в діяльність слідчого та прокурора, що вже є ознаками кримінального правопорушення. Однак на процесуальні скарги за кожним фактом і заяви про злочин генеральний прокурор не реагує, що вказує на його особисту зацікавленість у цьому. Утім, Столярчук і не приховує, що діяв за вказівкою генпрокурора. 

До речі, щодо Луценка. Не так давно він заявляв, що 80% справ Майдану вже розслідувано.

— Мені невідомо, звідки така цифра взялася. Я сказав би, що ми зараз приблизно на півдорозі до повноцінного результату, але це досить умовно, бо по окремих епізодах результати доволі відчутні, а деякі злочини ще не розкриті. Можу припустити, що за заявами про «закінчення розслідувань» радше стоїть небажання їх розслідувати, ніж реальні цифри.

Читайте також: Сергій Горбатюк: «У деяких судах щодо справ Майдану ми спостерігаємо прихований саботаж»

А може, це тому, що Луценко політик? А політики мають робити заяви.

— Так, він часто говорить як політик, але треба усвідомлювати, що Луценко насамперед генпрокурор. Він мав би зібратися зі слідчими, прокурорами й спитати їх про перебіг розслідувань, про проблематику та необхідну допомогу. У нас було кілька нарад, але Луценка цікавило питання завершення справи за підозрою Януковича й ще кількох високопосадовців. Що ж до розслідувань конкретних епізодів, проблем, які виникають, виконавців, то жодних нарад не відбувалося. І, відповідно, такі заяви зовсім не підтверджені реальною ситуацією. Можливо, вони виправдовують певну бездіяльність. 

Скільки справ, пов’язаних із Майданом, передали в суди 2017-го?

— Наш Департамент передав до судів провадження щодо 21 особи. Інші органи передали щодо семи. Тобто 2017 року до суду надійшло 27 завершених справ. Цього самого року повідомлено про підозру ще 33 особам: це 18 працівників органів внутрішніх справ, 3 прокурори, 11 тітушок, 1 працівник суду.

Хоч одного силовика, прокурора чи суддю вдалося притягти до відповідальності за злочини часів Майдану?

— Якщо казати про перший етап, висунення підозри, то про підозру повідомили 26 слідчим, 16 прокурорам і 16 суддям. Це за весь час розслідувань. Щодо 13 суддів, 21 слідчого і 12 прокурорів до суду передані обвинувальні акти. Але жодного обвинувального вироку немає. Натомість маємо виправдувальний вирок по судді, що засудив автомайданівця (провадження направлялося до суду прокуратурою міста Києва). У провадженнях простежується банальне небажання розглядати їх у судах. Так, це практика щодо більшості проваджень, але насамперед ідеться про епізоди незаконних затримань протестувальників, повідомлення їм про підозру, зокрема через підробку документів, незаконні арешти.

Чому суд не розглядає такі справи? Якщо ми притягуємо до відповідальності слідчого чи прокурора, то далі під прицілом слідства опиняється й суддя. Бо якщо ми доводимо, що у справі, за якою арештовували протестувальників, не було доказів або вони були сфальсифіковані, то оцінку своїх дій має дістати суддя, який обґрунтовував власне рішення про, наприклад, арешт. І судді, які розглядають справи, чудово розуміють, що під прицілом їхні колеги. Тож судовий розгляд таких справ гальмується: підготовче засідання може тривати більше року. Або ж воно просто не відбувається, або нам створюють непереборні обставини.

Читайте також: Привид дракона

Один із прикладів: ми закінчили розслідування по групі слідчих і їхньому керівникові, передаємо підозрюваним матеріали на ознайомлення. Кримінальний процесуальний кодекс каже: усе, слідчі дії не проводяться, далі лише суд. Однак підозрювані подають клопотання про «проведення слідчих дій», зокрема допит кількох тисяч працівників органів внутрішніх справ, які були на Майдані в момент «затримання» протестувальників. Бо, можливо, хтось із цих силовиків бачив, як затримані активісти порушували закон. Навіть більше, у клопотанні просять, щоб прокуратура допитала колишнє керівництво держави й силових структур. У більшості випадків мова про тих, хто втік з України. Очікувано, що слідчий відмовляє в такому клопотанні. Зокрема, і через неможливість таких слідчих дій. Але захист підозрюваних оскаржує це рішення в судді. Він таке клопотання задовольняє. І це рішення суду неможливо оскаржити. Звісно, ми написали прохання про роз’яснення: як узагалі суд розуміє можливість допиту того самого Захарченка, який в Україні оголошений у розшук? Це вже не кажучи, що самі підозрювані в цій справі мали встановлювати факти порушень закону активістами чи їх брак (але вони не зробили цього й доказів не мали). Суддя ж написав, що його рішення «зрозуміле й додаткового роз’яснення не потребує».

Скільки загалом людей зараз перебуває в розшуку у справах Майдану? Скільки у вашому Департаменті проваджень?

— Зараз у розшуку, якщо мова про справи, які веде наш Департамент, перебуває 91 особа. Ми розслідуємо загалом понад 100 кримінальних проваджень. Це понад 3,4 тис. епізодів злочинних дій, які об’єднані в ці провадження. Ми їх групуємо за подіями. Розгін студентів 30 листопада, де загалом 130 постраждалих, об’єднано в одне провадження. І так з усіма іншими епізодами: події на Грушевського та 18 лютого, штурм Майдану, розстріли 20 лютого, тітушки, убивства й поранення правоохоронців. Є, звичайно, і окремі епізоди, що вчинялися не під час піків протистояння. Наприклад, побиття Чорновол, викрадення та катування Вербицького, Луценка.

А що з «великою справою Януковича»? Торік Генпрокуратура заявляла, що планує передавати її до суду.

— Такі плани оголошував генпрокурор, але, як я розумію, їх уже немає. Тут слід зважати на те, що у «великій справі Януковича» можуть бути тисячі, десятки тисяч томів матеріалів. Адже ознаки діяльності злочинної організації, у створенні та керівництві якою підозрюється колишній президент, із урахуванням матеріалів «чорної бухгалтерії», беруть початок щонайменше з 2007 року. Передбачається, що вже тоді група осіб акумулювала нелегальні кошти та розподіляла їх для досягнення своїх протиправних цілей. Тобто якщо об’єднати всі злочини в так звану велику справу, то може йтися про все вчинене з 2007-го та до моменту втечі колишнього керівництва держави. Але й це ще не все: окремі епізоди ведуть відлік і з 2002 року, коли Янукович став прем’єром. За версією слідства, що відображена в повідомленнях про підозру, є група осіб на чолі з екс-президентом, яка вчиняє злочини, пов’язані із заволодінням державним майном, підкупом, хабарями. Усе це відбувається з однією метою — отримати владу. Потім він змінює Конституцію, узурпує владу. У 2010–2013-му вчиняється величезна кількість економічних, корупційних злочинів. І закінчується ця історія злочинами проти Майдану та розстрілом протестувальників. Ось це й може бути «великою справою Януковича».

Читайте також: Умовне покарання

І такі обсяги злодіянь узагалі дуже складно розслідувати в одному провадженні, а за нашим КПК — фактично неможливо. Якщо цю справу передати до суду, то розгляд може затягнутися на десятки років. І це не фантазії. Тому, з огляду на реалії, розслідування дій злочинної організації має відбуватися по кожному епізоду окремо. Але досягнення результатів можливе лише за координації всіх залучених до розслідування підрозділів із єдиним центром. До певного моменту наш Департамент намагався цю функцію виконувати, хоча необхідного сприяння не було. Навіть більше, після приходу Луценка провадження колишніх високопосадовців розпорошили між різними підрозділами. Слід урахувати, що наш Департамент за результатами розслідування у 2015 році повідомив про підозру Януковичу у створенні та діяльності злочинної організації. Але у 2016-му аналогічне провадження реєструє Головна військова прокуратура, а потім і Головне слідче управління. Згодом таке саме провадження реєструє слідчий підрозділ Департаменту міжнародної співпраці ГПУ. Як наслідок — у нас чотири підрозділи розслідують один і той самий злочин. Координації, як я вже зазначав, немає. Це шлях куди завгодно, але не до забезпечення ефективного розслідування. 

Як щодо законодавчих ініціатив народних депутатів? Тут і правки Лозового, і слідчі повноваження, які в прокуратури мали забрати. Як ці проблеми вдалося вирішити?

— Про що зазначає ст. 3 Конституції України? Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій країні найвищою соціальною цінністю. «Правки Лозового» цю норму повністю нівелюють. Депутати проголосували за них і, певно, перестали бути народними. Бо, за цією правкою, якщо через шість місяців провадження будь-якої складності не змогли розкрити, то розслідування припиняється, справа закривається. І так мали зробити не тільки з майданівськими справами, а й з усіма нерозкритими злочинами: чи то 200 тис., чи то 300 тис. справ. Там і крадіжки, і розбої, і вбивства.

Ще раз зазначу: депутати за це голосували свідомо. Хоча, припускаю, частина з них і не читала цих правок. Однак через два дні після голосування, коли в суспільстві пролунали обурливі виступи проти такого закону, представники Комітету з питань правової політики та правосуддя оголосили, що саме ці кричущі зміни були цим Комітетом змінені перед голосуванням. «Начебто». Тому що Князевич, котрий перед остаточним голосуванням озвучував правки Комітету, жодним словом не обмовився про зміни у «поправку Лозового». Наступного дня заяву про фальсифікації в законопроекті щодо цієї поправки робить Опозиційний блок. На підтвердження цієї заяви може слугувати той факт, що кінцевий варіант закону став доступний лише за кілька днів до оприлюднення. Те, що законопроект десь за лаштунками Верховної Ради після голосування підлатали (що неприпустимо!) у частині найбільш кричущих і злочинних норм, по суті, не змінює основного депутатського посилу цих перетворень: «кримінальні провадження, що нам муляють, мають бути закриті».

Скажімо, продовження строків розслідування за цими змінами має відбуватися лише через суд (прокурор може робити це лише до трьох місяців). По-перше, суд може відмовити в продовженні строків слідства й таке рішення не оскаржується. Тобто це автоматичне закриття провадження. По-друге, ці зміни наштовхуються на реально жахливий стан розгляду клопотань у судах. Бо нині суди приймають не більше 100 клопотань на день. Адже всі засідання записують на аудіо, що з урахуванням обмеженої кількості слідчих суддів суттєво збільшує час їхнього розгляду (це наслідки непродуманих і ухвалених нашвидкуруч змін у межах ідеї «маски-шоу стоп») . Тож слідчі займають чергу з 5-ї ранку, щоб у цю сотню потрапити. Якось вони прийшли о 5:30 й уже були 19-ті! І йдеться лише про клопотання щодо обшуків.

Читайте також: Злочини проти Майдану. Нардепи загальмували розслідування

А ще цими змінами на слідчих суддів покладається призначення всіх експертиз і вже згадане продовження строків. За таких умов хоч за 10 діб чергу займай: якщо в ту сотню не потрапиш, то строки не продовжиш. Знову ж таки, справа закривається. До того ж у цих правках передбачена ще одна небезпечна зміна: якщо суд скасовує постанову про зупинення слідства, то весь строк, упродовж якого воно було зупинене, плюсується до вже наявних строків слідства. На прикладі: якщо в нас за окремими епізодами з екс-чиновниками три роки зупинена справа (бо вони в розшуку), то, коли суд відновить слідчі дії, ці три роки мають додаватися до строку розслідування. І знову-таки, за новими правками КПК, слідчий буде зобов’язаний закрити провадження. 

Повторюю — ці зміни до КПК України (так звана поправка Лозового) у межах судової реформи не мають нічого спільного з удосконаленням кримінального процесу. Це навіть не недолуга правотворчість, а реальна спроба людей, зацікавлених у нерозслідуванні злочинів, вирішити питання про закриття кримінальних проваджень не в змагальному кримінальному процесі, а за допомогою кнопки «за» в залі Верховної Ради.

Ви стежите за долею поліцейських, яким висували підозри? Наприклад, Серединського, Бабича?

— Вони й далі працюють на вищих посадах у Нацполіції. МВС «віддавати» їх точно не планує. У кримінальних провадженнях одним із найважливіших доказів є показання свідків (особливо коли є складнощі в доведенні, наприклад нищилися докази, окремі злочини вчинялися вночі або в масках тощо). Коли ж керівництво МВС лишає на своїх посадах підозрюваних у таких злочинах, воно фактично дає посил іншим правоохоронцям: «Ті, хто не сприяє слідству, жодним чином не постраждають. Ви не маєте давати показань». А за таких умов чи з’являться правдиві свідчення від чинних правоохоронців? Особливо від підлеглих підозрюваних? Або що з ними станеться, якщо такі показання будуть?

А з міліцейською розвідкою ви якось співпрацюєте?

— Є інформація, що під час подій на Майдані було задіяно велику кількість негласних оперативних підрозділів, які ходили серед майданівців. Однак ані хто ходив, ані де ходив і які в результаті давали зведення керівництву — не відомо, уся документація знищена. Так, по окремих натяках ми знаходимо, що щось таки в силовиків лишилося, але офіційно нічого немає. Слідчі подають клопотання до суду про отримання цих доказів. Але без результатів.

Чи просунулися ви в розслідуванні російського сліду в подіях Майдану?

— Успіхи, звичайно, є, але не такі, що давали б підстави для повідомлення комусь про підозру. Щодо незаконного переміщення Януковича через кордон у РФ обставини встановлені, підозри причетним повідомлені. Щодо груп росіян, які приїжджали в Київ, також є певна інформація: вони справді прибували в грудні, січні, лютому. Так, консультували українську владу, якось спрямовували її дії. Так, були поради щодо силового розгону Майдану. Але стосовно їхньої ролі в організації злочинної протидії протестним акціям розслідування триває. Знову-таки, ми стикаємося з небажанням правоохоронців, у цьому випадку працівників СБУ, надавати необхідні свідчення, ділитися інфор­мацією чи документами.

Нещодавно у справі про розстріли на Інститутській адвокати силовиків попросили допитати «грузинських снайперів», які фігурували в італійському фільмі «Україна. Приховані істини». Вам щось про це відомо?

— Я дивився цей фільм. Попередня думка: ці «снайпери» чули дзвін, але не знають, де він. Вони чули про стрільбу з Консерваторії, чули про готель «Україна», але не знають деталей. «Снайпери» кажуть, що стріляли обидві сторони й гинули як правоохоронці, так і протестувальники. Попередньо, на мою думку, їхні свідчення не відповідають об’єктивним обставинам, висновкам експертиз, слідчих експериментів, врешті, самому розташуванню кімнат у готелі «Україна». Так, у нас є підтвердження, що з певних місць по силовиках вели вогонь. Так само, як і по протестувальниках. Але це не ті, на які вказують «снайпери». Утім, якщо ці заяви є, їх обов’язково перевірить слідство.

Читайте також: ВРП звільнила суддю за незаконне позбавлення прав майданівців

Ми не відкидаємо «третю силу», допоки не дістанемо неспростовні докази її відсутності або перебування того дня на Інститутській… Урешті, могла бути стрільба й для залякування. Скажімо, один з іноземних журналістів бачив, що в якомусь із вікон готелю «Україна» на 11 поверсі була зброя та відбувалися постріли з неї, але він зафільмував тільки відчинене вікно. Слідчі перевірили готельний номер, на який вказував журналіст, однак доказів про ведення вогню там не знайшли.

І, окрім цих свідчень, жодних інших у вас немає? 

— Фактично так. У нас лише один свідок, який каже, що бачив у вікні готелю зброю і постріл із неї. Також є люди, які впевнені, що хтось стріляв із готелю. Але моменту пострілу вони не бачили. Розповіді про «третю силу» іноді схожі на вкидання та набувають значного поширення. Але я переконаний: якщо ми відкидатимемо ці версії та казатимемо «ні, це неважливо», то з’являться звинувачення, що не хочемо розслідувати й необ’єктивні. Тож якщо хтось володіє інформацією, ми раді отримати від нього свідчення. Хай людина (як вказані вище грузини) покаже, де вона 20 лютого перебувала, із якого вікна стріляли, якщо вона це бачила. Далі зробимо висновки. І вони будуть 

неупередженими.

Що ви плануєте передавати в суди 2018 року?

— У судах, за винятком кількох справ, нічого не рухається. Немає бажання розглядати. Плюс є критична ситуація з нестачею суддів і їхньою завантаженістю. Бо з 2013-го до 2017-го суддів, у яких закінчувалися п’ятирічні терміни, не призначали пожиттєво й нових не набирали. Начебто чекали на реформу. У результаті довели до того, що майже половина вакансій не заповнена. Це перший момент. Другий — питання до Вищої ради правосуддя. Коли суддя знає, що за порушення закону під час судового розгляду його не буде покарано, він так і розглядатиме справи. ВРП, на мою думку, на порушення практично не реагує. Наші скарги щодо 12 суддів досі там лежать. А представники ВРП кажуть: «У нас 12 тис. дисциплінарних справ лишилося від попередників, і ми їх розглядаємо, чекайте черги». Але поки вона дійде, то термін давності наших скарг спливе.

Коли ж я пишу лист до ВРП із проханням дотримувалися передбачених строків розгляду, то вони заявляють, що «Горбатюк тисне не незалежність ВРП». Але так чи так, ми передаватимемо справи до судів і надалі. От зараз завершено слідство, й із матеріалами справи знайомиться підозрюваний Г. (начальник управління Нацгвардії).