50-річний литoвeць Рoлaндaс Кішкіс прaцює в Oфісі НAТO рaдникoм з рoзвитку сeржaнтськoгo склaду з вeрeсня, тoбтo більш ніж рік. Тиждeнь пoспілкувaвся з пaнoм Кішкісом про українських сержантів, військові реформи в Литві та сутність натовських вимог.

Матеріал друкованого видання

№ 4 (531)

від 25 січня

«Український тиждень»

Опишіть здобутки та недоліки реформи українського сержантського складу.

 

— Одним із найуспішніших напрямів є, зокрема, розвиток сержантського складу, і команда реформаторів уже багато зробила в цій сфері. У нас є чітке бачення та спосіб досягнення наших цілей.

Торік було підготовлено чимало важливих документів, таких як концепція розвитку сержантського складу, дорожня карта щодо реалізації концепції та навіть детальніший щорічний план.

 

Однак найважливішим із наших досягнень є те, що ми створили хорошу команду людей, які бажають робити зміни. Називаємо це «сержантською командою». Вона включає фахівців Генерального штабу ЗС України (ГШ), МОУ та його Офісу реформ, радників та експертів із різних сфер.

Деякі плоди нашої спільної роботи вже можна побачити. У 2017-му було затверджено й запроваджено нову чотириступеневу освітню систему, створено й ухвалено нову систему навчання інструкторів. Усе це дуже близько до стандартів НАТО. Крім того, завдяки створенню трьох центрів/шкіл було зміцнено спроможність навчальних закладів сержантського складу. Перший із них розміщений у Десні (центр підготовки висококваліфікованих фахівців), а два інші — у Василькові (для Повітряних сил) та Миколаєві (для ВМС). Ті навчальні центри складаються лише із сержантів, ними є також керівники закладів. Це новий підхід для ЗС України та становить величезну різницю.

 

Читайте також: Віктор Гвоздь: «На сьогодні перехід Росії до масштабних наступальних дій проти України є малоймовірним»

 

Ми готуємо нові законопроекти щодо розвитку сержантського складу. Перший із них базується на досвіді НАТО та пов’язаний із системою звань сержантського складу (№ 6372. — Ред.). Проект наразі перебуває на розгляді у Верхов­ній Раді, і ми сподіваємося, що цього року його ухвалять. Ще один документ пов’язаний з обов’язками та новим статутом сержантського складу. Він переданий до Кабінету Міністрів і якщо пройде слухання, то його подадуть до Верховної Ради.

 

Інший дуже важливий законопроект (№ 5027. — Ред.) стосується соціальної підтримки та, зокрема, компенсації житла для сержантів. Це має вирішальне значення для реформи. Принциповим моментом у створенні корпусу сержантського складу є побудова системи соціального забезпечення, зокрема компенсації та житлової підтримки.

 

Було запропоновано змінити поточну систему, згідно з якою сержант із найвищим званням, що прослужив в армії протягом 20–30 років, одержує менше грошей, ніж лейтенант першого року служби.

 

МОУ та ГШ досягли важливої домовленості про запровадження в цьому році нової, прогресивнішої системи взаємопов’язаних зарплат сержантського складу й офіцерів. Сержанти з високими званнями одержуватимуть грошове забезпечення приблизно як у підполковника. Ми й далі працюємо над тим, щоб 2018-го Кабінет Міністрів запровадив цю систему, а також над можливістю відшкодовувати житло. Наприклад, під час створення школи сержантів у Десні ми зрозуміли, що ніде їх розселити, бо більшість будинків займають офіцери. І навколо немає міст, де сержанти орендували б квартиру. Як можна залучити нових мотивованих людей до школи сержантського складу без житлової підтримки?

Яким є середнє відшкодування на житло в Україні?

 

— У межах 1800–3500 грн (залежно від області).

 

Чи є інші інструменти крім фінансової допомоги для підвищення престижності сержантської служби в українській армії?

 

— Так. Як правило, успіх реформування сержантського корпусу залежить від мотивації. Найпростіший спосіб — забезпечити соціальні пільги, такі як достатня фінансова допомога та житлове забезпечення, а також можливість здобути кращу освіту. Далі потрібно створити чіткі кар’єрні орієнтири для сержантів (керівників і спеціалістів). Та з кожним кар’єрним кроком вони повинні мати можливість виконувати складніші завдання й одержувати відповідну плату.

 

Читайте також: У НАТО заявили, що РФ цілеспрямовано втягує в інформаційну конфронтацію країни Балтії

На створення цієї кар’єрної системи потрібен час. Проте найважче змусити сержантів пишатися тим, ким вони є та що можуть робити в армії важливі речі: відповідати за індивідуальну підготовку, моральний стан солдатів, а також впливати на ухвалення офіцерських рішень. Ці зміни з’являються лише після напруженої роботи з обох боків: і сержантів, і офіцерів, які разом

вибудовують довіру один до одного.

 

Опишіть роль Проектного офісу реформ МОУ (ПОР) в професіоналізації армії?

— Перевага ПОРу полягає в тому, що він складається або з цивільних людей, або з тих, хто служив не занадто довгий час. Трапляється так, що, перебуваючи довго на одному місці, людина схильна бачити речі однаково. Будь-яка військова структура в армії дуже консервативна й прагне запобігти змінам. Перевагою ПОРу є також те, що вони сторонні й тому краще сприймають зміни.

 

Чим відрізняються підходи НАТО й України до підготовки сержантів?

— У країнах НАТО сержанти — це люди, які здобули величезний досвід служби в армії. Вони є експертами в конкретних галузях і радниками офіцерів. Найнижчі просуваються по службі вище й вище. Отже, сержант — це військовослужбовець, який працює довше та має величезний досвід.

Він близький до солдатів і знає про все, що з ними пов’язано. Він найкращий в індивідуальній підготовці. У країнах НАТО не офіцери відповідальні за індивідуальну підготовку, а сержанти. Офіцери лише проводять підготовку підрозділів, починаючи від рівня взводу та вище.

Тому після коротких курсів сержант здобуває мінімум необхідної освіти та підготовки. Якщо він хоче бути сержантом-командиром, йому пропонується місячний курс відпрацювання відповідних навичок. Потім він їде до свого підрозділу, де використовує нові знання та здобуває досвід. Підіймається кар’єрними сходинками, відвіду­ючи наступні короткі курси.

Коротко опишіть стандарти НАТО.

— Є два найважливіші стандарти, які слід втілити в процеси реформування ЗСУ. Основний — це те, як ви ставитеся до своїх підлеглих і як цінуєте їх. За радянською пірамідою управління, на вершині офіцери, потім сержантський склад і солдати. Як на мене, готовність солдата до здійснення місії має забезпечуватися на всіх рівнях. Бо він перший, хто за всіх кладе життя, якщо ситуація погіршується. Це найважливіша зміна. Офіцери повинні цінити своїх підлеглих і віддавати їм шану.

 

Читайте також: Atlantic Council: РФ не планує повертати Крим і виходити з Донбасу найближчим часом

 

І ще дуже важливою є концепція командної місії. Вона протилежна радянській системі, де офіцери за все відповідальні й самі все вирішують. У концепції командної місії командир чи офіцер дає своїм підлеглим чітке розпорядження, але план дій не випрацьований детально, тому він дозволяє їм робити внесок у здійснення місії.

По-перше, це дає ширший спектр рішень і кращу гнучкість. По-друге, коли ми радимося із сержантами, які є наближеними до солдатів, то забезпечуємо цим планам більшу реалістичність (бо офіцери інколи відірвані від реальності).

 

Якими викликами супроводжувалися реформи армії в Литві?

— Те, що нині робиться у вас, ми втілили раніше. Відправний пункт був схожим: обидві держави використовували радянський досвід. Єдина відмінність полягає в тому, що ми почали будувати нашу армію з нуля. У вас уже є підрозділи, офіцери, сержантський склад. У Литві їх не було, бо радянська армія покинула нашу країну. У 1990-х ми були менш укоріненими в радянський простір і відкритішими до змін. Зламати стару систему та змінити менталітет старих офіцерів нам вдалося трохи легше, ніж Україні.

 

Скільки ви витратили на побудову сержантського корпусу?

— З 1996-го по 2004-й, перед тим як вступити до НАТО, Литва пережила величезні темпи реформ. Проте коли ми стали членами Альянсу, то відчули себе трохи розслаб­лено — до війни в Україні. Конфлікт у ній був схожим на пробудження, що нам ще треба багато чого зробити. Отже, реформування сержантського складу може зайняти принаймні 10–15 років. Але без змін у нашому менталітеті ми не досягнемо всіх цілей. Україна бореться: для того щоб змінитися, ви маєте політичну волю та підтримку.

 

Читайте також: Без права на слабкість. Україна в обороні

 

Знаючи про досвід реформ у Литві, я хочу сказати українським офіцерам: якщо ви тепер втратите вікно для змін, то хто знає, чи будуть вони також актуальними для політиків через три–п’ять років і чи підтримуватимуть вас зовні так, як це відбувається зараз.

 

Як можна виправдати необхідність проведення тривалої реформи людям, які зараз втрачають своїх близьких? Чи є раціональне пояснення того?

 

— Єдиною підставою будь-яких змін є майбутнє: переконайтеся, що ви не повторюєте помилки, а головне — що робите все, щоб зберегти життя солдатів. Водночас ви повин­ні реалістично ставитися до себе й довколишніх щодо терміну реформ: 5 років — це лише початок тривалого шляху ґрунтовних змін, які зроблять Україну безпечнішим місцем для життя. Я також хотів би зазначити, що волонтери та люди, які втратили своїх близьких, є затребуваною частиною суспільства, якщо йдеться про необхідність реформ. Якби не було волонтерів, Україна втратила б шанс на розвиток, як це сталося в 1990-х роках, на відміну від литовського досвіду. Наразі ви маєте можливість для відновлення лише завдяки волонтерам і простим людям.