Рік жoвтoї зeмлянoї… нeвизнaчeнoсті

 У 2017-му уxвaлили oсвітню, мeдичну, пeнсійну, судoву рeфoрми, трoxи прoсунулися спрaви в підготовці до приватизації, боротьбі з корупцією, ремонті доріг та низці інших напрямів. Але прихильники старих порядків, які докладають усіх зусиль, щоб у країні все залишилося як було, також не мають причин для невдоволення. Корупціонери не знають покарання, роботу антикорупційних органів постійно блокують. На тлі правового вакууму з’явилася масштабна хвиля рейдерства та іншого економічного беззаконня.

І перемоги, і невдачі України у 2017-му мали одну спільну рису: вони з’явилися в умовах макроекономічної стабільності. Економіка зростала, відсоткові ставки знижувалися, гривня дорожчала протягом більшої частини року, ціни зростали повільніше, ніж зарплати. Кількість і масштаб загальнодержавних авралів зменшилися. В ініціативних людей вивільнився час, який кожен витрачав на власний розсуд: хтось створював нове й намагався щось змінити на краще, а хтось розробляв різноманітні схеми й реалізовував їх. Тож рік виявився насиченим в усіх площинах економіки.

У 2018-му такого, ймовірно, не буде. Країна повертається у фазу високих зовнішніх виплат. І, на жаль, жодне з наявних джерел фінансування в нинішніх обставинах не бачиться надійним. Прийдуть гроші чи ні — ось питання без відповіді, яке триматиме українців у напруженні протягом 2018 року та висітиме дамоклевим мечем над нашою економікою, загрожуючи стяти й без того слабкі поки що нечисленні паростки зростання.

Головний ризик — чи продовжить Україна спів­працю з Міжнародним валютним фондом і чи отримає від нього нові транші. У квітневому меморандумі МВФ ідеться про чотири транші на загальну суму $3,8 млрд, які Україні виділять у 2018 році. НБУ нещодавно оприлюднив трохи нижчу оцінку — $3,5 млрд двома траншами на $2 млрд і $1,5 млрд. Якщо брати до уваги історію відносин із Фондом після Революції гідності, то ймовірність отримання Україною цих сум бачиться вкрай низькою.

Читайте також: У МВФ назвали головні ризики держбюджету-2018

По-перше, за останні два роки ми спромагалися отримувати тільки один транш на рік. Це об’єктивно зумовлено низькою інституційною спроможністю проводити реформи, яка нікуди не дінеться у 2018‑му. По-друге, понад $2 млрд за рік ми отримували від МВФ тільки в 2014-му й 2015-му, коли без цих грошей країну охопив би хаос. Зараз ми не так можемо обійтися без кредитів МВФ, як політики вірять у те, що можемо, аргументуючи цим своє небажання голосувати за реформи чи проводити їх.

По-третє, для України 2019-й є роком подвійних виборів. Де-факто виборча кампанія вже розпочалася: своє бажання брати участь у перегонах прямо чи опосередковано висловили всі ключові політики та партії. За таких обставин оптимальна тактика опозиції на наступний рік — не голосувати, не підтримувати жодної ініціативи влади, щоб потім публічно критикувати її за те, що вона нічого не зробила, таким чином підвищуючи власний політичний рейтинг. І навіть члени парламентської коаліції можуть показувати вибрики: з’їзд «Народного фронту», на якому був присутній прем’єр-міністр, наводить на думку, що всередині коаліції, не виключено, розпочнеться перегрупування, яке вплине на здатність Верховної Ради ухвалювати важливі рішення. Отже, дуже ймовірно, що у 2018 році роботу парламенту буде заблоковано й він не зможе ухвалювати реформаторські законопроекти. Немає реформ — не буде грошей. Принаймні такий принцип МВФ сповідував дотепер.

Водночас не слід забувати, що після Революції гідності Україна отримала потужних геополітичних партнерів, таких як Євросоюз та особливо США. Складається враження, що вони дедалі глибше розуміють, що потрібно робити, щоб витягти нашу країну з ями. У цьому контексті МВФ можна розглядати як інструмент, адже два останні транші Фонд якщо не подарував Україні, то принаймні заплющив очі на низку невиконаних обіцянок. Цілком може статися так, що, бажаючи підтримати нинішній курс України та політиків, які гарантовано його додержуватимуть, США посприяють, щоб МВФ і далі виділяв фінансування Україні. Але чи може йтися про $3,5 млрд? Сумнівно.

Зрозуміло, що ко­­ли не буде нових кредитів від МВФ, то й від інших міжнародних фінансових організацій (МФО) гроші не надходитимуть. Так було дотепер. За оцінками Фонду, йдеться про $1,5 млрд, із яких $0,5 млрд має виділити Світовий банк. Щоправда, наприкінці 2017 року з’явилася одна надія. Ідеться про Європейський план для України — аналог плану Маршалла. Якщо його запровадять, то за поступ у реформах наша країна щороку отримуватиме від ЄС €5 млрд на проекти розвитку. План має підтримати мотивацію української влади змінювати державу та рухатися назустріч Євросоюзу. За словами литовських політиків, які є ініціаторами Європлану, рішучості їм не бракує. Залишилося тільки переконати тих європейських політиків, які скептично ставляться до України, і цілком обґрунтовано з огляду на історію наших відносин із західними партнерами. Якщо план вдасться затвердити, то перші гроші цілком можуть надійти в Україну 2018 року. Та поки що на це можна тільки надіятися. 2018-й покаже, чи надія справдиться.

Читайте також: Moody's підвищило кредитні рейтинги двох українських міст

Ще один вагомий ризик — чи вдасться залучити $2 млрд від розміщення державних єврооблігацій, як це прогнозував МВФ у квітневому меморандумі. Кілька місяців тому уряд отримав $3 млрд, розмістивши євробонди вперше за понад чотири роки. Якщо поглянути на ситуацію крізь призму цієї події та ейфорії, яку вона викликала в певних колах, то $2 млрд не така й велика сума. Але якщо придивитися уважніше, то у 2018-му ситуація буде кардинально інша. Насамперед наближатимуться вибори, а серед іноземних інвесторів прийнято брати паузу у важливих рішеннях на передвиборчий період. Крім того, що довша перерва у співпраці з МВФ, то більше сумнівів викликатимуть Україна та її здатність обслуговувати власні зобов’язання і то менший попит буде на цінні папери нашого уряду. Нарешті, не слід забувати, що цьогорічне розміщення відбулося в момент, коли гроші на міжнародних фінансових ринках залучали всі, хто хотів, зокрема й країни з найвищим ступенем ризику. Чи збережеться така ситуація у 2018 році? Стверджувати важко. У будь-якому разі, навіть якщо у 2018-му Україна матиме здатність залучати кошти на глобальних ринках капіталу, вартість таких позик буде помітно вищою, ніж у 2017-му. Тоді сам факт розміщення євробондів може стати для інвесторів радше сигналом безвиході, а не успіху уряду.

Невизначеність із джерелами зовнішнього фінансування ставить під питання можливість отримати в 2018-му понад $7 млрд. А втім, уряд демонструє показну впевненість, адже заклав у проекті бюджету надходження від зовнішніх боргових запозичень на суму 108 млрд грн, або майже $4 млрд. Якщо за підсумками року держава не отримає цієї суми в борг, до всіх названих ризиків можуть долучитися ще й проблеми з виконанням бюджету.

І останній, але не найменший фінансовий ризик — «борг Януковича». $3 млрд, які де-юре Росія позичила Україні, а де-факто Путін дав Януковичу наприкінці 2013-го, ніде не ділися. Лондонський суд дуже скоро може ухвалити остаточне рішення. Тоді нам, імовірно, доведеться погашати борг. Якщо таке станеться у 2018-му, це зобов’язання, яке наразі висить у повітрі, буде ой яким недоречним.

Читайте також: Зовнішній борг: час розплати наближається

У підсумку за найгіршого розвитку подій у 2018 році зовнішні виплати України перевищать надходження на $5 млрд. Ситуацію ускладнює те, що дефіцит поточного рахунку платіжного балансу зростає, а надходження валюти від залучення прямих інвестицій і приватного боргу низькі. Ця дірка може з’їсти третину золотовалютних резервів. І тоді штучна демонстративна впевненість українських урядовців та депутатів уже не зможе підкупити інвесторів: вони вишикуються на вихід, а країна знову повернеться туди, звідки починала. За кілька місяців до виборів це може зле пожартувати з долею країни. І навіть якщо того не станеться, увесь 2018 рік мине під знаком ризиків і побоювань, що таке можливо.