Porto Franko, відeoпoeзія тa Музeй 0+. Три істoрії прo трaнсфoрмaцію прoстoру

Porto Franko: зaкріпити eфeкт фестивальної ейфорії

З 14 по 18 червня в Івано-Франківську пройде фестиваль сучасного мистецтва Porto Frankо – водночас і вдруге, й вчетверте. Справа у тому, що формат та масштаби фестивалю за роки його діяльності зазнали змін, що трохи ускладнює його літочислення. З одного боку, історія фесту тягнеться з 2010 року (його засновник та нинішній президент – композитор Роман Григорів, відомий київським поціновувачам мистецтва завдяки проекту «Нова опера»). Фестиваль влаштовували два роки поспіль, потім була пауза, після якої – у 2016 році – до організації Porto Franko долучився київський Гогольfest, який на той час мав вже досвід, переваги та популярність успішного столичного фестивалю. 

Кооперація двох мистецьких команд була взаємовигідною, проте роль локомотива, безумовно, належала команді з Києва. Тогоріч Porto Franko навіть часто фігурував як «ГогольFest у Івано-Франківську». Столичні митці, зі свого боку, мали можливість спробувати свої сили у проекті, який зміщував територіальні акценти (у 2016 році в арт-сфері активно говорили про те, що мистецький потенціал треба виводити за межі Києва). Локомотивну місію – як мінімум — було виконано успішно, тож цього року слово Гогольfest із назви прибрали. Маємо самостійний фестиваль Porto Franko із продуманою «легендою», фокус-темою та насиченою програмою.

Porto Frankо у перекладі з італійської — вільний порт. З цією ідеєю й працювали організатори, іноді у буквальному сенсі (так, наприклад, будівля Івано-Франківського обласного драмтеатру на час фестивалю перетвориться на гігантський корабель), частіше – фігурально, називаючи фестиваль вільною гаванню для усіх мистецьких проявів та ініціатив.

У рамках фестивалю Porto Franko щоденно відбуватимуться від 10 до 20 мистецьких подій. Локацій – багато, основна з них – це палац Потоцьких, історична пам’ятка, яку минулого року вперше за довгий час відкрили для загального доступу (в радянський час там містився госпіталь – Ред.). Тут відбуватимуться події трьох програм фестивалю – «Візуальна сцена» (на двох поверхах хірургічного корпусу палацу, зокрема, експонуватимуть роботи більш ніж 30 художників з України, Росії, Німеччини, Голландії, Японії, Білорусі, Румунії), «Експериментальна музика та поезофонія» (йдеться про виступи, зокрема, Юрія Андруховича з гуртом Karbido, Тараса Прохаська з сенегальським музикантом Кеба Ціссохо; експериментальна вистава «POESOPHONIA. НІЧ» поєднає поезію Михайля Семенка і Ніки Турбіної, поетичні читання Юрія Іздрика зі звуками контрабаса й акордеона тощо) та «Порт Палац». Щоб потрапити до палацу, потрібно буде купити денний квиток вартістю 25 гривень.

Читайте також: Право на вечірку. Як поп-музика в Британії формує антитерористичний канон

Театральна програма — одна з найцікавіших на фестивалі. Зокрема, подією відкриття стане шоу «Відкритий порт TO BE» (пройде на даху драмтеатру – корабля) за участю Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Ірми Вітовської. Непроминальний пункт програми – вистава «Голодар» за Кафкою від всесвітньо відомого литовського режисера Еймунтаса Някрьошюса, головну чоловічу роль у якому зіграє жінка. Музична програма також насичена: Familia Perkalaba, Kozak System і Брати Гадюкіни, Бумбокс, The Erised та Cepasа.   

Porto Franko активно позиціонує себе як щось на кшталт «постмодерної опери», і, можливо, у цьому аспекті трохи перехопив через край: тут якщо «Гамлет» — то обов’язково «підвальна неоопера жахів»; якщо музичний твір – то одразу «унікальна музична скульптура». Але є беззаперечний, безумовний плюс. Населення Івано-Франківська – близько 250 тисяч населення. Серед них, звісно, знайдуться такі, що скаржитимуться на велику кількість майданчиків та на втручання незрозумілого, «далекого» від життя фестивалю у буденне життя містян. Дійсно, йдеться про втручання, якщо бути точним – про культурну інтервенцію: за свідченнями минулорічних гостей фестивалю, вже тоді «оминути» його якимось чином або не відчути його присутність у місті було просто неможливо — Porto Franko змінював і простір, і ритм життя міста. Організатори фестивалю сьогодні вбачають свою місію в тому, щоб це цей ритм відчутно було й після того, як святкова ейфорія спаде, принаймні аби організовані «під фест» локації продовжили діяти на користь мешканців і впродовж наступного року. Лишається, звісно, й надмета: зробити Івано-Франківськ осередком сучасного мистецтва в Україні «на постійній основі».

«Долаючи тишу»: зацікавити новим форматом

На початку червня у літературних колах заговорили про молодий проект «Долаючи тишу» — йдеться про цикл відеопоезій, презентований днями у Києві. На онлайн-ресурсі breakthesilence.shchohla.org тепер можна ознайомитися із 5 невеликими відео – кліпами чи міні-фільмами тривалістю кілька хвилин, — відзнятими на вірші молодих українських поетів: Лесика Панасюка, Елли Євтушенко, Тараса Малковича, Дарини Гладун та Богдана-Олега Горобчука. Мета проекту – привернути увагу до сучасної української поетичної сцени.

Одна з 5 відео-історій, решту можна проглянути на сайті проекту

Відеопоезії відзнято якісною кіно-мовою, тут є цікавий монтаж, типово «кліпові» ракурси та ритми, це цікаво дивитися й слухати. Але головне – йдеться про перетин поезії та популярного медіа-жанру, ці відео відповідають більшості критеріїв якісного музичного кліпу, їх можна розшарити тощо. Імена поетів наразі відомі у вузьких колах тих, хто цікавиться сучасною поезією, але новий формат подачі здатний ці кола розширити. 

Проект носить некомерційний характер, реалізується за підтримки Міністерства культури України і Благодійного фонду «Смолоскип».

Читайте також: Відважний мопс та Христос у склянці. «Культурні війни» трампівської Америки

«У музей з малюком»: просувати ініціативи, якими знехтувала держава

Певний час у мережі Facebook діє «батьківська» спільнота, яка вражає своєю ефективністю. Йдеться про «Київ, дружній до батьків і малюків» Ольги Мирцало, яка кілька місяців тому вже ставала героїнею численних публікацій у ЗМІ через проект «Кіно 0+» (у співпраці з кінотеатром «Жовтень»). Ініціатива на регулярній основі забезпечила мамам і татам дітей від до 3 років раз на тиждень можливість відвідувати кіносеанси разом зі своїми малюками.

Ініціативи такого характеру робляться «на колінці»: скажімо, іграшки для сеансів «Кіно 0+» збиралися поміж батьками – і доволі мляво. Але їхню ефективність доведено: все більше кінотеатрів долучаються до акції, деякі організовують власні паралельні проекти.

Як виглядає сеанс «Кіно 0+»

Команда Мирцало не зупинилася на досягнутому і продовжує культурно-громадську інтервенцію – тепер на музейних теренах. Новий проект – «Культурний декрет, або У музей з малюком» стартує вранці 17 червня – першим на співпрацю погодився Музей Ханенків у Києві.

Читайте також: Небесно-блакитні інструменти

Не секрет, що сьогодні до абсолютної більшості музеїв (навіть у столиці) неможливо потрапити з дитиною у візку: це суперечить логістиці будівель. У багатьох із них біля гардеробу розташовано по самотньому ослінчику, яким у вихідний день можна скористатися для перевдягання дитини, лише відстоявши чергу. Музей Ханенків не виключення, але керівництво вже робить перші кроки заради збільшення комфорту батьків – на території внутрішнього двору облаштовують місце для візочків, організована можливість скористатися пеленальними подушками.

17 червня для батьків проведуть першу одногодинну екскурсію, графік подальших заходів проекту буде узгоджено пізніше.