Політичний католицизм
Як співіснують рeлігія тa влaдa в Пoльщі
Мaтeріaл друкoвaнoгo видaння
№ 4 (531)
від 25 січня
«Укрaїнський тиждeнь»
Нaпeрeдoдні пoчaтку Другoї світової війни краківській медсестрі Розалії Целяківні було об’явлення, де їй явився Ісус Христос і мовив: «Для Польщі є порятунок, якщо мене визнаєте за Царя й Господа через інтронізацію». 19 листопада 2016 року в Кракові нарешті відбулася церемонія, про яку писала Целяківна. За участю президента Анджея Дуди, його матері та представників уряду втілили в життя «Ювілейний акт про Ісуса Христа як Царя й Господа», який було ухвалено раніше. У церемонії взяло участь понад 6 тис. вірян, а центральні польські канали перервали трансляцію протесту вчителів, щоб показати інтронізацію («зведення на трон») Ісуса Христа.
Інтронізаційні рухи в Польщі розпочалися після Другої світової війни та зміни режиму, а в 1996-му разом із початком беатифікації Розалії Целяківни до них повернулися активніше. Уперше про інтронізацію Христа з трибуни Сейму заявив депутат від ПіС Артур Гурський 2006-го. Тоді був готовий проект Резолюції про визнання панування Господа Ісуса над Польщею, представлений 46 депутатами від партії «Ліга польських сімей», «Право і справедливість» та Польської селянської партії. Як пише Марцін Колодзейчик у журналі Polityka, у 2006 році ідею Христа як Царя Польщі підтримував також і колишній міністр оборони країни в уряді Беати Шидло Антоні Мацєревич, який тоді був шефом військової контррозвідки Міністерства оборони.
Читайте також: Клерикальний реванш
Для багатьох іноземних журналістів ця інтронізація Христа в листопадовому Кракові була дещо незрозумілою: «Ви, мабуть, злякалися, що відкрили сторінку з фейковими новинами», — ідеться на початку статті «Ісус Христос тепер офіційно король Польщі» на американському сайті Vice. Критикували цю подію й у Польщі, вказуючи на збільшення впливу консервативних і клерикальних кіл. Богослови ж пояснювали, що сам акт не є політичним. Саме цією подією завершувалося відзначення Року милосердя та 1050-ї річниці хрещення Польщі.
Утім, саме ця подія є одним із яскравих свідчень того, наскільки вагоме місце католицька церква має в житті польського суспільства та політики. Важливо також відзначити її вагу й в історії країни. «У Польщі католицька церква завжди була більше ніж спільнотою віруючих: вона стала засновницею колективної ідентичності, легітимним представником народу та притулком і бастіоном противників комуністичного режиму», — пише у своїй книжці «Лобіювання католицької церкви: мережа впливу духовенства в Польщі» німецький дослідник Домінік Гірлеманн. Це залишає свій довготривалий відбиток на становищі церкви в польському суспільстві, яке в релігійному аспекті є доволі незвичним для нинішнього переважно секуляризованого ЄС: 92% її 38-мільйонного населення є охрещеними католиками, і трохи менше ніж половина з них щонеділі ходила до церкви.
Однак, за даними Інституту статистики католицької церкви, після 2014 року ця ситуація дещо змінилася. Кількість dominicantes (тих, хто відвідує недільні служби) різко стала спадати. Саме тоді звичний 40% бар’єр упав до цифри 39,1%, а у Варшаві та деяких інших великих містах, наприклад, ця цифра зменшилася ще істотніше. Філософ та історик релігії Збіґнєв Міколейко в одній зі своїх статей також зауважує значний спад випускників духовних семінарій: у 2013-му їх було тільки половина від загальної кількості 1986–1988 років.
Крім того, такі події, як ця інтронізація за участю президента Анджея Дуди й міністрів і водночас взаємодія польської влади з такими медіа, як «Радіо Марія» (Radio Maryja), щодо антисемітських висловлювань якого висловлював своє занепокоєння раніше навіть Держдеп, свідчать про те, що політика, католицизм і націоналізм у Польщі подекуди тісно переплетені. «У Польщі католицька церква має величезну мережу особистих контактів», — каже в коментарі Тижню Домінік Гірлеманн. Він розповідає, що коли робив інтерв’ю для свого дослідження, то в розмовах зі священиками часто чув про персональні зв’язки. «Один мені каже: «Я хрестив дітей певного міністра, то, звісно ж, маю там контакти. Ми знаємо та поважаємо один одного», — розповідає Гірлеманн. На його думку, особисті контакти — це один із каналів взаємодії між церквою та владою в Польщі. Окрім того, як він вважає, є ще внутрішнє приховане лобі в парламенті чи політичних партіях, зокрема з правого боку політичного спектра. Гірлеманн, однак, зазначає, що політики чи депутати польського Сейму дуже часто лобіюють чи просувають певне законодавство (наприклад, у репродуктивній сфері) не тому, що мають якісь бізнес-інтереси, а тому, що вірять: так і справді буде краще. «Вони прагнуть зробити послугу церкві. Бути вірними католиками», — каже він. Третім каналом впливу, на думку дослідника, є вже інституціоналізований Cекретаріат Конференції польського єпископату, який також намагається впливати на законодавчий процес.
Яскравим прикладом взаємодії політики й церкви на особистому рівні є дружні відносини колишнього міністра оборони Антоні Мацєревича та власника «Радіо Марія» і телебачення TV Trwam, отця Тадеуша Ридзика. Останній, як зауважують деякі польські медіа, надає широку політичну підтримку Мацєревичу завдяки ефірам у власних медіа. Колишній міністр оборони був представником радикальнішого правоконсервативного крила в попередньому уряді. І після звільнення вже мав доволі часу на TV Trwam, щоб висловити свою позицію щодо звільнення та майбутнього польського оборонного сектору.
Читайте також: Содом і гангрена
Не шкодують ефірного часу на «Радіо Марія» та TV Trwam і для інших представників керівної партії. Тих, хто має найближчі зв’язки з Тадеушем Ридзиком, можна було помітити на святкуванні дня народження медіа в Торуні. Так, на 26-й річниці були тодішні міністри оборони Антоні Мацєревич, навколишнього середовища Ян Шишко, юстиції Збіґнєв Зьобро та внутрішніх справ і адміністрації Маріуш Блащак. Саме це крило політиків та клерикалів, об’єднаних навколо «Радіо Марія», і називають найконсервативнішим. «Ті ультраконсервативні єпископи та священики мають зв’язки з керівною партією «Право і справедливість». Вони допомагають одне одному», — каже Гірлеманн. На його думку, цей відносно невеликий сегмент у межах польської католицької церкви намагається впливати на церкву та політику, і саме ці церковні отці часто озвучують антиєвропейську та антисемітську риторику. Однак окрім них є ще дві великі сили в межах католицької церкви: це прозахідне крило, пов’язане із вченням Івана Павла ІІ і просто велика група єпископів та отців, які не пов’язані з жодною з цих груп.
Читайте також: Що сниться Левіафанові?
Після 1989-го польська католицька церква повинна була пройти важкий шлях. «Спершу вона намагалася насаджувати вірянам на недільних месах, за кого вони мають голосувати», — зазначає Гірлеманн. За його словами, прихожанам це не подобалося й церкві довелося вчитися існувати у вільному суспільстві. Цей шлях вона пройшла успішно та залишається дуже впливовою в суспільстві. Однак із приходом до влади ПіС небезпечний зв’язок із владою посилився та деякі богослови й релігієзнавці кажуть про небезпечні тенденції. Так, під час протестів у липні 2017 року проти реформи судівництва протестувальники очікували на заяву з боку церкви, але коли вона з’явилася, то була досить стриманою. У зв’язку з цим тодішня голова Верховного суду Польщі Малґожата Ґерсдорф висловилася, що нічого від церкви не очікує, бо та тісно пов’язана з керівною партією. А ПіС, своєю чергою, винагороджує церкву за таку співпрацю зростанням державних дотацій, більшою увагою до релігійної освіти в школах і спробами посилити законодавство про заборону абортів.
Читайте також: Релігія на війні або війни релігій
Польський теолог і в минулому отець-єзуїт Станіслав Обірек в інтерв’ю одному з німецьких медіа ще рік тому зауважив, що авторитарна партія Качинського ручкається з фундаментальним католицизмом, а релігієзнавець Збіґнєв Міколейко називає нинішню ситуацію «політичним католицизмом». На його думку, цей католицизм пов’язаний з істотним переміщенням центрального предмета: із костелу він переходить на певні політичні формації. І цей вид католицизму, на думку релігієзнавця, не веде людей до костелу, а, навпаки, намагається їх звідти випровадити.