Oлeнa Зaстaвнa: «Книжкoвa тoлoкa дoвeлa, щo Зaпoріжжя – цe рeгіoн, який читaє»

Фoтo aвтoрa

– Рoзкaжіть. Із чoгo всe пoчaлoся, як ви нaвaжилися oргaнізувaти україномовний книжковий фестиваль, зважаючи на геополітичне, мовне становище регіону?

У 2014 році після Майдану та початку військових дій зібралися активісти Запоріжжя і створили «Асамблею діячів культури». Вони були націлені на те, що регіон потрібно захищати, адже в той час ми були затиснуті між двома тимчасово окупованими територіями, і небезпека утворення окремої республіки на Запоріжжі була дуже реальною. Поширювалися різні агітки, були спроби проведення проросійських мітингів.

Запоріжжя – регіон, де влада звертала мало уваги на культуру. Він власне й позиціонується в Україні як промислова область. Поряд – Дніпропетровщина, де проходить безліч культурних подій, а Запоріжжя діячі, актори, письменники якось оминають. Бо в Україні вважається, що Запоріжжя – це регіон, який не читає. Саме тому ми захотіли зробити місто культурнішим, бо культурною та освіченою людиною важче маніпулювати, і на це був запит в інтелігенції. Крім того, хотілося сформувати потяг до культури у дітей.

Таким чином із 2014 по 2015 рік було проведено цілу низку Толок (а толока – це така спільна діяльність, українська традиція, зокрема, козацька). Ці проекти були волонтерськими, ми знаходили меценатів або грантерів. Провели Рок-Толоку, Джаз-Толоку, Фото-Толоку і вирішили, що нам бракує книжкової. Хоча в Запоріжжі до 2009 року існував книжковий ярмарок, який проводився під егідою Запорізької обласної ради. Але він проводився без фестивалю і якось потроху занепав. У 2009-му, коли сталася фінансова криза, ярмарок не отримав фінансування. Протягом восьми років на території регіону жодних книжкових подій не відбувалося. Тому ми й наважилися.

– Чи була публіка готова до подібного роду заходів? Як зрештою відреагувала?

Проект був дуже ризиковий, тому що ніхто не знав, як відреагує населення. Не можу сказати, що ми мали потужний і масований запит знизу. Ми виходили з того, що маємо і сформувати запит, і провести подію, і забезпечити продаж видавцям, бо це їхня основна зацікавленість. Крім того, ми мали забезпечити такий рівень, щоб до нас захотіли приїхати наступного року. Нам вдалося підняти планку в перший рік, а на другий намагалися її не занизити.

Читайте також: Книжковий Арсенал-2017: акценти, цифри, «свіжа кров» та читацький аванс

Перша Книжкова  Толока – це грантовий проект, який підтримало Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). На жаль, не знайшлося нікого з місцевих меценатів. Прописуючи грант, ми зазначили, що проведемо 50 подій, залучимо близько 50 письменників і хоча б 25 українських видавництв. В результаті видавництв було близько 50, письменників – 100 і подій – 180. У нас також виник дитячий фестиваль Книголісся. Він спрямований заохотити читати дітей і долучити до цього батьків. У перший рік фестиваль відвідало десь 1200 дітей. Загалом – 7 тисяч відвідувачів при запланованих п’яти. Наступного року прийшло вже 9,8 тисяч.

7 тисяч людей – це один відсоток від населення Запоріжжя. Дуже невелика цифра для такого потужного міста, але якщо відреагував один відсоток населення, то маємо сподівання, що він так само рухатиме культуру, адже, за статистичними дослідженнями, для реальних перетворень необхідно сформувати 7 відсотків активного населення…  Запоріжжя і Львів майже однакові, Запоріжжя навіть трохи більше. Але кількість книгарень порівняти неможливо – у Запоріжжі їх у рази менше. Крім того, у книжкових магазинах пропонувалася в основному російська або російськомовна література, української ж завжди обмаль. Навіть сьогодні не всі українські видавництва представлені в запорізьких магазинах. Під час фестивалю ми відкрили запоріжанам «Видавництво Старого Лева». Трохи згодом книжки ВСЛ з’явилися у «Львівській майстерні шоколаду», потім вони прийшли і в книгарні, тому що сформувався попит від читача. Було цікаво спостерігати, як люди, спраглі за літературою, розкуповували ці книги, як гарячі пиріжки. Київське видавництво «Час майстрів» телефонувало й запитувало, якою мовою везти книги, бо вони паралельно видаються українською і російською. Я сказала, щоб везли «фіфті-фіфті», бо ще було неясно, як воно піде. До кінця першого дня фестивалю в них українського тиражу вже майже не було. Довелося дозамовляти, щоб терміново надіслали поштою україномовний наклад. На кінець у них залишилося декілька коробочок, і то з російськомовною літературою. ВСЛ розповіли, що розпродали близько 200 кг книг. Наступного року видавництв було вже понад 60.

Поміж Толоками в нас так само триває робота, співпраця з видавництвами і письменниками. Ми допомагаємо видавництвам та письменникам у проведенні промотурів, організацією заходів в Запоріжжі. Це зазвичай зустрічі з читачами і студентами вишів. За останні два тижні ми провели чотири зустрічі: з Олегом Шинкаренком, Олександром Михедом, Євгенією Чуприною та запорізьким письменником Олесем Барлогом.

– Чи складно дістати кошти на організацію фестивалю? Чи вже знайшлося фінансування для Толоки-2017?

У 2016-му в нас було вже більше грантерів: USAID знову ж, GIZ — програма від Федерального уряду Німеччини, які підтримали одну з наших платформ, у тому числі, Книголісся. Також був один приватний меценат – банк, який прийшов і запропонував свою допомогу сам. Хороша тенденція – ми стали цікаві для рекламодавців, для бізнесу. Порівнюючи зі Львовом: Запоріжжя має великий бізнес, а Львів – малий і середній, але у Львові середній бізнес набагато активніше фінансує культуру, ніж у Запоріжжі великий. Ми намагаємося подолати ці реалії і переконати, що культурне життя варте уваги.

Читайте також: Польська бабуся, дідусь-черешня і тато в декреті

Зараз тривають пошуки фінансування фестивалю в 2017 році. Розпочалися подачі грантів, ми надсилаємо заявки. Беремо участь у різних конкурсах. У Запоріжжі один із таких конкурсів проводить Запоріжсталь: «Ми – це місто», конкурс соціальних проектів. Наше Книголісся отримало фінансування за рахунок цієї програми. Щодо ярмарку і фестивалю – поки чекаємо на відповіді. Триває пошук також приватних ініціатив. Але ми вже розпочали роботу, плануємося, зустрічаємося з видавцями, письменниками, розробляємо напрямки співпраці.

– Як складається ваша співпраця з владою? Чи є допомога, можливо доводиться стикатися з бюрократією?

У перший рік нас не підтримали взагалі. Можливо тоді існували більш нагальні проблеми, важко сказати. На другий рік нас трохи підтримала міська влада, вони надали борди для соціальної реклами, допомогли з розповсюдженням афіш про фестиваль. Фінансової допомоги не було, але ми вдячні за інформаційну підтримку. З обласною намагаємося налагодити співпрацю, звертаємося. Маємо сподівання, що станемо цікавими і владі в тому числі.

– Крім Толоки, ви ще організовуєте зустрічі з авторами. Як доносите інформацію до аудиторії, чи є фідбек, чи зростає кількість відвідувачів із часом?

Ми спостерігали й на Толоці, і на форумі: якщо письменник уже має розкручене ім’я, яке лунає в ЗМІ, Інтернеті, на телебаченні, то на нього активно йдуть люди. Якщо автор менш відомий, то приходять лише поціновувачі. Складно порівнювати відвідування Михеда й Іздрика, Андруховича чи Забужко. Розповсюджуємо анонси як у друкованих ЗМІ, так і на місцевому телебаченні, в соціальних мережах, нас активно підтримують запорізькі Інтернет-портали. Якщо це дитячі письменники, то долучається управління освіти, поширює інформацію в школах. Щодо кількості відвідувачів – то це доводить відвідування фестивалю: на другу Толоку прийшло майже на 3 тисячі осіб більше.

– Чим Запоріжжя відрізняється від ще більше індустріалізованого Донбасу й чи були б популярними подібні заходи там? Чи можливо їх організувати?

Мені здається, що якби напередодні війни, за часів незалежності, на Донбасі звертали увагу на те, що треба закуповувати більше українських книг в бібліотеки, проводити зустрічі з україномовними письменниками, якби пропагували українську літературу, україномовні телеканали, то проблеми взагалі б не виникло. Навіть щодо Запоріжжя можу сказати, що україномовної літератури бібліотеки отримували досить мало. Я працюю в бібліотеці й ми робимо щорічні статистичні звіти, тому бачу тенденцію, що запити навіть на стару літературу українською мовою перевищують російськомовну видачу десь у півтора рази. Сьогодні ми закуповуємо літературу переважно українською мовою, виключно українські газети, журнали.

Читайте також: Магія книжки. Магія міста. Магія життя

– На чому буде фокусуватися Книжкова толока-2017?

Два роки поспіль фокус уваги був на гострих подіях на сході країни, людях, які змушені були покинути свої домівки, багато хто з них опинився в Запоріжжі. Ми фокусувалися на адаптації, інтеграції цих людей в суспільство. У нас діють невеликі громадські об’єднання саме з переселенців, вони вже називають себе «новими запоріжцями», хочуть відійти від терміну «переселенець». Нині в більшості проблема адаптації подолана: хто хотів інтегруватися – вже зробили це, зазвичай всі вже працевлаштовані або працюють у волонтерських проектах. Тому цьогоріч фокус уваги хочемо дещо змістити. Але тема переселенців усе одно буде присутня обов’язково, тому що події не скінчилися і проблема не зникла. Поки існуватиме загроза, ми будемо про не неї говорити. Інформаційну війну поки що ніхто не відмінив. Із забороною російських соціальних мереж може вона трохи стишиться, але натомість почалися інші вкиди, їх помітно і в мережі, в тому числі. Потрібно про це говорити, доносити, що в Україні не існує ніякого фашизму. Про це в нашому регіоні доводиться постійно говорити й наголошувати.

Крім того, цьогоріч ми хочемо звернути увагу на таку цікаву галузь як урбаністика. Невеличкі урбаністичні заходи й фестивалі вже з’являються, але ми хотіли б це об’єднати й показати, що місто можна робити комфортним для людей, його любити, ним цікавитися, пишатися. Якщо ми не навчимо людей пишатися своєю країною і своїм містом, то може статися результат, який ми бачимо на сході.

– Що робити Запоріжжю, аби втратити образ індустріального монстра, якому нецікава культура?

Проводити більше культурних заходів. Місто має потужний ресурс для туризму. У нас є Хортиця, найбільший і найстаріший острів на Дніпрі з величезною історією з часів палеоліту. У Запорізькій області існують великі пам’ятки, заповідники, такі як Кам’яна Могила, є замки. Ця галузь у Запоріжжі зовсім не розбудована. Якраз цього року місто й область приймають туристичні стратегії розвитку і починають звертати увагу на цю сферу.

Одна з галузей – подієвий туризм: усі ці культурні заходи, фестивалі, які привертають увагу українців або гостей з-за кордону і стають обличчям міста. Ми маємо амбітну мету, що наша Толока стане обличчям Запоріжжя. Ми показали видавцям, що Запоріжжя – це регіон, який читає. Дехто досі ставиться скептично, видавці кажуть – ми до вас не приїдемо, доростіть хоча б до 50 тисяч відвідувань, тоді звернемо на вас увагу. Я розумію, що великим видавництвам не дуже цікавий продаж у декілька тисяч примірників, але думаю, що ми потроху будемо зростати.

Толока – це загалом рушій культурних процесів. Вона стала поштовхом для активізації запорізького книговидання, так, наприклад, за 2016-2017 роки вже вийшли друком книжки, які поєднали зусилля запорізьких письменників, художників та книговидавців. Також виникла ціла низка дитячих заходів, що проводяться круглий рік, які пропагують дитяче та родинне читання. І я б хотіла додати, що Запорізька книжкова толока є гарним прикладом літературної децентралізації. Як сказала одна наша запорізька драматургиня, акторка і журналістка: «Нарешті я можу вийти з власного будинку і відвідати книжковий захід, а не їхати по культуру у Київ або Львів». Багато важить, коли людина, яка не може собі дозволити поїхати на культурний захід в інше місто, сідає на трамвайчик і їде на таку подію в себе вдома.

Олена Заставна народилася в Приморську Запорізької області. Закінчила Запорізький національний університет за фахом "викладач французької мови та літератури". Працює в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці завідувачкою відділу періодичних видань та електронних ресурсів. Член ГО «Асамблея діячів культури Запоріжжя». Програмна директорка фестивалю «Запорізька книжкова толока».