Oднe з нaйяскрaвішиx врaжeнь циx зимoвиx кaнікул для мeнe — пoxід на шоу байкерського мотоклубу «Нічні вовки».

І якщо пригадувати всі мої враження, прагнути дати їм якусь характеристику за відчуттями, «Нічні вовки» стоять окремо, бо їх неможливо порівнювати з чимось чи спробувати поставити в якісь відомі культурні або звичні для сприйняття емоційні рамки. По-перше, «Нічні вовки» (організація, заборонена в Україні) стали тим місцем, де прагнуть побувати всі молоді й середнього віку люди «республіки» та її гості. Для останніх на території мотоклубу є навіть музей досягнень «Вовків» під час бойових дій. Це як місцевий обряд ініціації: а ти ходив на «Вовків»? А по-друге, це абсолютно безплатно. Спробуйте знайти ще щось безплатне в «республіці», куди пускатимуть не лише дітей? Хіба що центральна ялинка на Театральній площі, але там особливо робити нічого, хіба що фотографуватися. А ось «Вовки» обіцяюсь усе й одразу: виставу, подарунки дітям від Кобзона чи «Нічних вовків» Кубані, враження, емоції, можливість сфотографуватися та весело провести час. Мені навіть здається, що масштаби явища вже такі, що на вулицю Мічуріна в Луганську їдуть із маленьких містечок «республіки», аби взяти участь у цій незвичній дії.

Існує навіть жарт про те, що VIP-місця — це балкони старого заводського профілакторію, де і є база мотоклубу, який у 2014 році зайняли «Нічні вовки». Саме місце — цілковитий гротеск у всьому. Написи на стінах, ланцюги, прапори, портрети Путіна космічного розміру, гарні дівчата, безліч техніки, тренажерний зал, шкіряний одяг, зброя, написи: «Рамзан — патріот»… Це схоже на кімнату хлопчиків, які на все життя залишилися дітьми, але взяли в руки зброю.

Читайте також: Плями на Сонці

Спочатку про місце. Дістатися до бази «Нічних вовків» є певною проблемою. Це приватний сектор, територія спокою, від зупинки пішки йти хвилин п’ятнадцять. «Вовки» феєрверками та галасом внесли дискомфорт у життя цього району, бо не почути та не побачити того, що відбувається, неможливо. Крім того, на шоу приїздять на легкових авто та автобусах. Паркувати цей транспорт ніде, і водії лишають його на газонах, під вікнами, на клумбах біля приватних будинків у цьому районі. Сміття — найменший наслідок такого «веселого» сусідства. Біля великих воріт бази в дусі казок стоять розбиті танки, іржаві фрагменти літаків. Це як у казці — спокійні будиночки, газони, а потім ти бачиш газові горілки на танках та літаках, які освітлюють тобі подальший шлях та створюють певну атмосферу. Під час шоу навколо чергує багато місцевої «поліції», пожежні, техніка — це трохи заспокоює на непередбачувані випадки. Біля входу торгують кавою та є крамничка сувенірів — магніти, наклейки. Це схоже на курортний об’єкт, де завжди можна знайти щось на згадку. Звичайно ж, основна тема у всьому —війна.

Аби зайняти місце серед глядацького залу, треба прийти заздалегідь. Дивляться виставу лише стоячи, для цього є помости в кілька ярусів. Людей приходить завжди стільки, що хоч би де ти стояв, побачити щось дуже важко. Біля тебе стоятимуть ті, хто у вухо гукатиме весь час: «Галю, тобі видно щось?!», а тобі хотітиметься відповісти, що не лише Галі, а й усім тут не видно нічого, а щоб зрозуміти щось, треба переглянути всю виставу на YouTube. Так, дивитися доволі дискомфортно, бо стояти тісно, незручно та холодно. Хоча шоу триває близько півтори години, це можна витримати заради тих усіх вражень.

Зміст побаченого передати дуже важко. Це споконвічна боротьба добра та зла, до того ж у силах добра дуже чітко можна розрізнити Росію, могутніх казкових велетнів та цих самих «Вовків», а на протилежному боці пригадуються Україна, Америка й персонажі, які уособлюють хитрість та огиду. Серед негативних персонажів і фашисти, і капіталісти, і шакал, і статуя Свободи… У мене постійно було відчуття, що, аби придумати все це, треба було випити дуже багато спиртного, бо вистава вмістила в себе все, що знав, бачив, колись читав чи переглядав її творець. За змістом, усі хотіли образити Росію. Дуже видовищним було те, коли горів великий герб Росії десь у повітрі над нами. Взагалі все, що відбувалося, було занадто: людей більше, ніж місця, персонажів забагато, спецефекти екстремальні — зварювальники висікали іскри електродами та гуркотіли болгарками, а в повітрі поруч із нами горів великими до неба спалахами гас.

Читайте також: Ціна грошей

Сюжет не грав жодної ролі, звичайно ж, «хороші» перемогли «поганих». Персонажі танцювали, усе рухалося, горіло, піднімалося в повітря… Чого вартий був мотоцикл на ланцюгах у повітрі чи гойдалки з палаючими ланцюгами, на яких дуже видовищно катався Кащєй. А потім хтось вирвав із грудей серце, аби пришвидшити перемогу над злом та допомогти всім… Дитина поруч постійно казала: «Батечку, пішли звідси, мені страшно…» А батько на підпитку відповідав: «Ти мужик чи не мужик? Дивися!». Кажуть, у перший рік, коли ця традиція лише починалася, сюжет був куди адекватнішим: Зайчик, Снігурочка, казковий ліс. Останні два роки сценарій повторюється та більше нагадує потік свідомості його авторів: там є все, що вони бачили у своєму житті, що змогли відтворити й заримувати. Так, якість поетичного складника вистави не дуже, акторські здатності теж, але все створювали не актори та не сценаристи, то чого ж ми хочемо? Єдине, цього року танцівницями та жонглерами були студенти місцевого Інституту культури, а до всіх спецефектів додали навантажувач із кріслом Кащєя, триголового дракона — екскаватор… Було багато техніки, руху, багато людей… Був дуже великий прапор РФ, який, мабуть, видно із самої Росії…