Нaвіщo дeпутaти підтримaли в пeршoму читaнні прoeкт Вибoрчoгo кoдeксу Укрaїни, якщo мало кому з них узагалі вигідна революція у виборчому законодавстві, — загадка. Народні обранці вміють дивувати. Іноді навіть самі себе.

Матеріал друкованого видання

№ 45 (521)

від 9 листопада, 2017

«Український тиждень»

Ще кілька тижнів тому схожий законопроект № 1068-2 (Віктора Чумака), який стосувався загальнонаціональних виборів (частина Кодексу), вони успішно провалили. Навіть гуркіт «третього Майдану» Міхо під стінами парламенту не завадив депутатам продемонструвати, наскільки нецікавою є для них ця тема. І ось раптом 226 голосів «за» й дещо модифікований проект, який тиняється в стінах капища парламентаризму ще від 2010 року, переходить на вищий рівень, у статус другого читання, і зміна виборчої системи в Україні стає цілком навіть реальною. Сталося щось неймовірне: Блок Петра Порошенка дав 68 голосів «за», «Народний фронт» — 56, «Самопоміч» — 20, Радикальна партія Ляшка — 14, «Батьківщина» — 13, позафракційні — 26 і бонус від Опозиційного блоку, на який ніхто не сподівався, — 26. Дрібні заробітчани, звісно, підкачали: «Воля народу» витиснула лише 2 голоси «за», «Відродження» — 1, але й за це низький уклін. 

Версію про те, що «натиснули» в кулуарах, обговорювали як найімовірнішу. Це пояснення універсальне, якщо інформації бракує або її справжню не хочеться оприлюднювати. Не факт, що воно відповідає дійсності, але конспірологія може пояснити будь-яке явище, тому вона вічна. Нібито західним партнерам давно набрид наш безлад і вони мають надію на оновлене виборче законодавство. Те, що набрид, не новина, але, як твердять деякі наближені до партнерів джерела, їм загалом байдуже, за яким законом українці обиратимуть собі депутатів, аби тільки все було чесно, прозоро й без суттєвих зловживань. Ні для кого не секрет, що за нинішнім законом уникнути всіх цих гріхів дуже складно, навіть якщо мати велике бажання.

Читайте також: Тривожний дзвінок. Чи досягла своїх цілей опозиційна акція під Радою

Але й те, що він загалом влаштовує більшість гравців на парламентській шахівниці, теж правда. Найбільшим гальмом зміни виборчого законодавства є, звичайно, мажоритарники зі своєю гречкою та дитячими майданчиками, якими вони підгодовують електорат на округах. Але не на руку зміна правил і більшості політсил, особливо партії влади, яка саме за рахунок мажоритарників поповнює згодом свої лави додатковими багнетами. Або на біду може використовувати їх як додатковий ситуативний резерв, коли треба протягти потрібне рішення. От кому справді вигідна зміна виборчих правил, то це електорату, ну й, звісно, тим політсилам, які лише мріють спробувати щастя в парламентських перегонах і потрапити до Ради. 

Як варіант — депутати просто вирішили пожартувати й голосували, не надто зважаючи на наслідки. Така версія теж має право на життя, але тільки якщо припустити, що народні обранці геть втратили відчуття реальності. Бо насправді ситуація більше схожа на розвідку боєм, аби промацати ґрунт. Адже особливих ілюзій, що спроба виявиться успішною, здається, не було ні в самих авторів проектів, які виносилися на голосування, ні в спікера, який їх ставив. Звісно, можна пофантазувати, що, провалюючи трохи більш як два тижні тому схожу схему організації виборчого процесу на національному рівні, депутати робили це свідомо. Але не з міркувань пригальмувати втілення ідеї, час якої настав, а, навпаки, щоб не розмінюватися на дрібниці й одним заходом створити єдину уніфіковану правову основу для підготовки та проведення виборів в Україні відповідно до Конституції та рекомендацій міжнародних організацій. Можливо. Не виключено, що й серед мажоритарників є люди, які мислять тверезо й розуміють, що справжні зміни в країні вдасться втілити, лише прочинивши навстіж вікна, змінивши політичну систему та впустивши кисню в її затхлі коридори. Чом би й ні. Врешті, хай там як, а справжні представники народу мусять бути господарями свого слова. Не «хочу взяв, хочу забрав», а обіцяв змінити виборчу систему, підписуючи коаліційну угоду, отже, мусиш виконати, хай там що. Не знаючи українських депутатів, у це можна було б навіть повірити… Але не варто. 

Читайте також: Якщо завтра вибори

Блискуча гра в демократію, яку продемонстрували народні обранці, очевидно, лише частина грандіозної та вимушеної багатоходівки. Змінювати наявні виборчі правила на такий формат, який пропонує проект Виборчого кодексу, — це якщо не самогубство, то принаймні дуже ризикований крок. І ризики, до речі, цілком реальні. Ніхто ж бо не знає, які підводні рифи чи сюрпризи може подарувати на виході попередньо не апробована й цілком не прогнозована схема. Навіть керуючись найсвітлішими прагненнями, старі биті політичні вовки навряд чи підуть на таке, поперед­ньо не прорахувавши можливі втрати та небезпеки. Історія радше нагадує гру в піддавки, яка не конче має закінчитися хепі-ендом. Як слушно зауважив заступник голови фактично нелегітимної ЦВК Андрій Магера, депутати прийняли за основу Виборчий кодекс, але не факт, що ухвалять його в цілому. 

Ну й найважливіший аргумент: голосування за Виборчий кодекс — це ще й передвиборча обіцянка більшості партій, згодом зафіксована ними в коаліційній угоді, яку досі, попри фактичну смерть коаліції, ніхто не скасував. Забезпечити підзвітність і дієвість парламенту, стабільність партійної системи та можливості для ротації політичних еліт, відмовившись від змішаної виборчої системи та запровадивши пропорційну систему виборів до Верховної Ради з відкритими регіональними списками, коаліція зобов’язалася ще на початку 2015 року. Швидше за все, саме для підтримки іміджу та ілюзії намагання виконання цих обіцянок проект кодексу й підтримали в першому читані. Втім, підтримали все ж таки випадково. І в кулуарах не під запис багато хто з нардепів у цьому чесно зізнався.

Читайте також: Краще пізно, ніж ніколи. На кого робити ставку Порошенкові

Мовляв, була ідея просто продемонструвати, що фракції загалом не проти, але якщо не вдасться, то всю вину скинути на мажоритарників. 

Найімовірніше, у другому читанні так і буде. Спочатку процес пригальмують хмарою поправок, а далі просто завалять і розведуть руками, мовляв, вибачте, не вийшло. Це з тієї самої серії, що й байка про депутатську недоторканність та імпічмент президента, де головне поговорити, а результат не потрібен нікому з тих, від кого він справді залежить. Як, будьмо відвертими, не потрібен і політичний землетрус, у процесі якого можуть не встояти найстійкіші політичні монстри.

Звісно, може знову статися чудо і Виборчий кодекс ухвалять. Імовірність 1%. Тільки навіть воно трапиться лише тоді, коли втрутяться вищі сили.