Як Рoсія викoристoвує члeнствo в Рaдбeзі OOН

Фoтo: reuters

Прo нeдoліки у функціoнувaнні Рaди Бeзпeки OOН (РБ) нe кaзaв лишe лінивий, a рeфoрми в цій структурі обговорюють уже не перший десяток років. Найближче до реального плану підійшов колишній генеральний секретар ООН Кофі Аннан. Проте й тоді, як завжди, питання реформ зустріли в штики її постійні члени, особливо США та Росія. 

Зараз РБ є одним із найвпливовіших органів у світі, однак досі функціонує за архаїчними післявоєнними правилами. Щодва роки за географічним принципом до неї обирають 10 тимчасових членів, а ще 5 — США, Росія, Китай, Велика Британія та Франція — перебувають там на постійній основі. Рішення в РБ ухвалюються простою більшістю, але постійні члени мають право вето, яке може заблокувати резолюцію за будь-яких умов.

За ідеєю засновників ООН, таке право мало балансувати впливи великих держав і запобігати агресії будь-якої з них. Однак зараз вето застосовується радше як інструмент для зриву рішень і вихолощення резолюцій до найбільш нейтральних заяв. І останні 10 років його використовує майже виключно Росія.

Читайте також: Росія заблокувала в Радбезі ООН нову резолюцію щодо розслідування хімічних атак у Сирії

Відколи з’явилося право вето в РБ, ініціатива його використання не раз переходила з рук у руки. На самому початку існування ООН, із 1946 по 1955 рік, це був виключно механізм Радянського Союзу. Далі країни рівномірно використовували його залежно від потреби та регіону. У 1980-х ініціативу перехопили США та, за поодинокими винятками, утримували її до 2007 року. 

Однак із того моменту ситуація кардинально змінилася. Відповідно до даних ООН протягом останніх 10 років право вето використовувалося 16 разів. Лише раз його застосовували США. Ще вісім разів одночасно дві країни: Росія та Китай. Решту сім разів — виключно Росія. Активізація останньої особливо помітна на тлі того, що протягом 16 років перед цим Москва ветувала тільки три резолюції. 

Чого ж стосувалися заветовані питання? Передусім варто повернутися до американського вето, яке стосувалося питання ізраїльсько-палестинського конфлікту. У цьому випадку США мали традиційні розбіжності з європейськими партнерами (та й із Китаєм і Росією), особливо щодо ізраїльських поселень на палестинській території.

Російсько-китайські вето часто стосувалися глобальних питань на протидію консолідованій західній позиції, коли вона з’являлася. Таким чином блокувалися резолюції щодо автократичного режиму Роберта Муґабе в Зімбабве — традиційного союзника Росії в регіоні. Також була ціла низка заборон щодо Сирії. Російсько-китайські вето часто є своєрідною моральною підтримкою, легітимізацією такого «ні». Вони виникають на паритетних засадах. Наприклад, російське вето резолюції щодо М’янми в березні 2017-го було цікавим для Китаю. Тим часом китайська підтримка вето стосовно Сирії позбавила світове співтовариство нагоди казати про одноосібне блокування резолюцій Росією.

Але ще сім разів за ці 10 років вето використовувала сама Росія. Ті голосування, як і їх динаміка, є показовими. У 2007–2014-му Росія переважно використовувала кооперацію з Китаєм, одноосібно заветувавши лише одну резолюцію — стосовно Грузії. Рішення передбачало продовження мандату миротворчої місії ООН на території Грузії, що виявилося неприйнятним для РФ. Наступне одноосібне «ні» від останньої було вже у 2014 році. Цього разу з іншого знакового для неї питання — щодо анексії українського Криму. Китай не захотів накликати на себе гнів західних партнерів, особливо зважаючи на власні територіальні проблеми та конфлікти.

Читайте також: Гібридні миротворці. Що заважає введенню місії ООН на Донбасі

Із 2014-го пішла ціла серія російських вето: самостійно Москва використала це право шість разів, два з яких за останній рік. Переважно вони стосувалися рішень по Сирії, однак по одному разу Росія блокувала резолюції щодо Донбасу та Боснії і Герцеговини. В усіх випадках ішлося про конфлікти, де вона безпосередньо бере участь або має потужні впливи. 

Жвавіше використання Росією вето в РБ ООН цікаве як симптом на тлі змін її поведінки на міжнародній арені. Саме за останні 10 років відбулася поступова, але невпинна трансформація її режиму зі звичайного автократичного на один із найавантюрніших порушників міжнародного права. Збільшились і амбіції в міжнародній політиці, зачіпаючи теми Балкан, Близького Сходу, Північної Африки та Південно-Східної Азії. Різко посилилась антизахідна риторика для внутрішнього споживання в країні. Усі ці речі вилилися в агресивнішу зовнішню політику. 

У квітні 2007-го відбулася масштабна кібератака на Естонію. Вона заскочила зненацька і саму країну, і НАТО, і колективний Захід загалом. Розслідування вказували на близькі до російського уряду структури. А збіг у часі зі сваркою Естонії та Росії навколо демонтажу пам’ятника солдату в Таллінні наводить на думку, що Росія в таких атаках була зацікавлена. Трохи більше ніж через рік під час масштабних військових навчань відбувся наступ на Грузію, де Росія вже не приховувала своєї участі, однак наголошувала на її «миротворчому» характері.

Ні перша, ні друга події не отримали бодай якоїсь серйозної відповіді з боку світового співтовариства. Як і численні порушення правил допуску на військові навчання міжнародних спостерігачів, повітряного чи морського простору тощо. Крім того, за цей час двічі переглядалася військова доктрина Росії, обидва рази даючи владі країни більше можливостей розпочинати бойові дії в інших країнах, «якщо ситуації в них загрожують безпеці РФ». Міжнародна реакція на українські події виявилася чи не найпершою відповіддю агресивній політиці Кремля, яка до того стикалася лише з перезавантаженням чи кволою критикою від європейських бюрократів (лідери країн на таке також не наважувалися).

Отже, не дивно, що поступове нарощення впевненості й агресивності на міжнародній арені зачепило й використання права вето в єдиному фактично дієвому органі ООН. Перші 15 років Росія уникала його через можливі репутаційні втрати. Але згодом воно стало прагматичним способом спускання критики з боку світового співтовариства на гальмах. Тим більше що і в Генасамблеї ООН у РФ є свої друзі.

Читайте також: Росія вирішила внести резолюцію до Радбезу ООН щодо розміщення миротворців на Донбасі

Однак зловживання цим механізмом все-таки дало свої наслідки. Як уже згадувалося, за цей рік Росія застосувала право вето тричі й лише раз до неї приєднався Китай. Крім того, наприкінці травня цього року точилися розмови про можливе ветування нею нових санкцій проти КНДР, які підтримав навіть Китай. Однак після деяких перемовин РФ вирішила не робити того. Цьогорічні засідання РБ із вето та неоднозначною поведінкою нового представника Росії в ООН загострили питання її підтримки навіть для ситуативних союзників. Тепер уже Китай розмірковує над репутаційними втратами в разі синхронного голосування з Росією.

Це має досить вагомі наслідки. Рада Безпеки, хоча й залишається потужним та авторитетним органом у посередництві конфліктів, але з огляду на свою специфіку вже не є єдиним майданчиком для таких переговорів. Постійна ж конфронтація Росії з іншими країнами на міжнародній арені (виявляється, окрім вето, у публічному сумніві в рішеннях міжнародних судів і бажанні вийти з-під їх юрисдикції або у фінансовому шантажі організацій) призводить до випадання її з комфортної досі позиції лінивих і поміркованих критиків Заходу. Китай готовий до територіальних спорів із сусідами чи осуду діяльності США на світовій арені, але переходити до розряду Ірану чи КНДР у сенсі міжнародної репутації він, очевидно, не збирається. Росія ж, навпаки, поволі наближається до маргіналізованої групи, відходячи від комфортного для неї міфу про «біполярність» і пересуваючись до самоізоляції на міжнародній арені.

Крім того, зловживання країнами своїм правом вето в обговореннях конфліктів, де вони самі задіяні, завжди викликають новий виток розмов про реформу Ради Безпеки. До цієї ідеї вже ставляться прихильно навіть два постійних члени — Велика Британія та Франція, не кажучи про великі країни, що не мають постійного місця в РБ. Нещодавно до дискусії про реформу РБ ООН та обмеження права вето приєдналась і Україна. Можливо, саме завдяки нинішньому зловживанню в цей орган вдасться вдихнути нове життя вже за чеснішими правилами. 

————————————————

Зручне «ні»

З 1991 по 2006 рік право вето в Радбезі ООН застосовували 18 разів. Найбільше ним скористалися США: у 13 випадках. Переважно вони стосувалися резолюцій ООН щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту. Ще тричі за той період резолюції ветувала РФ, двічі Китай. Перелік вето з 2007 року показує кардинально інший тренд. 

12 січня 2007-го, РФ/Китай — пропозиція США та Великої Британії заходів проти урядових атак на мирне населення з-поміж етнічних меншин у М’янмі. 

11 липня 2008-го, РФ/Китай — засудження насильницьких дій уряду Зімбабве проти політичної опозиції та запровадження санкцій проти влади країни.

15 червня 2009-го, РФ — пропозиція продовжити місію ООН у Грузії, що отримала мандат під час російсько-грузинської війни в 2008 році.

18 лютого 2011-го, США — питання Близького Сходу, зокрема Палестини. Розгляд територіальних спорів Ізраїлю та Палестини.

4 жовтня 2011-го, РФ/Китай — засудження порушення прав людини урядом Сирії й вимога до сторін припинити насильницькі дії та екстремізм.

4 лютого 2012-го, РФ/Китай — ще одна спроба засудити сирійський режим і заклик до загального політичного діалогу між усіма учасниками конфлікту. Вимога терміново припинити вогонь.

12 липня 2012-го, РФ/Китай — засудження дій сирійської влади та екстремістів, вимога загальнонаціонального політичного діалогу та створення уряду перехідного періоду.

15 березня 2014-го, РФ — невизнання російської окупації та анексії Криму, а також нелегітимного референдуму. Визнання територіальної цілісності та суверенітету України (резолюцію вніс постійний представник України в ООН).

22 травня 2014-го, РФ/Китай — засудження порушення прав людини урядовими силами Сирії. Вимога сприяти прокуророві Міжнародного кримінального суду в розслідуванні воєнних злочинів, злочинів проти людяності під час сирійської громадянської війни.

8 липня 2015-го, РФ — засудження геноциду під час Балканських воєн до 20-х роковин масового вбивства в Сребрениці. Заклик підтримати мирні угоди на Балканах і далі переслідувати воєнних злочинців, які брали участь у тих подіях.

29 липня 2015-го, РФ — пропозиція створити міжнародний трибунал для розслідування збиття MH17.

8 жовтня 2016-го, РФ — вимога припинити бомбардувати Алеппо сирійськими військами для зменшення жертв серед цивільних, засудження всіх воєнних злочинів під час громадянської війни в Сирії.

5 грудня 2016-го, РФ/Китай — вимога семиденного перемир’я в Алеппо для запобігання жертвам або зменшення їхньої кількості серед цивільного населення.

28 лютого 2017-го, РФ/Китай — засудження застосування сирійською владою хімічної зброї, зокрема проти власного мирного населення. Вимога розслідувати випадки застосування хімічної зброї в Сирії.

12 квітня 2017-го, РФ — засудження використання сирійською владою хімічної зброї 4 квітня 2017 року, вимога розслідувати та покарати за нього.

24 жовтня 2017-го, РФ — створення розслідувальної групи щодо хімічних атак у Сирії.

16 листопада 2017-го, РФ — створення розслідувальної групи щодо хімічних атак у Сирії, постанов про те, що влада чи будь-яка інша сторона на території Сирії не може виробляти, зберігати, перевозити чи використовувати хімічну зброю.

17 листопада 2017-го, РФ — створення розслідувальної групи щодо хімічних атак у Сирії. Обрання відповідального за процедуру розслідування.