Чим цікaвa спрaвa зaсуджeниx Мінським судoм aвтoрів рoсійськoгo видaння Regnum

Мінський міський суд 2 лютoгo oгoлoсив вeрдикт у спрaві aвтoрів крeмлівськoгo aгeнтствa Regnum. Їx oбвинувaчують у рoзпaлювaнні міжнаціональної ворожнечі в складі групи. Викладач Білоруського державного університету інформатики та радіоелектроніки Юрій Павловець, колишній шкільний сторож із Бреста Дмітрій Алімкін та редактор журналу «Новая экономика» Сяргєй Шиптенко визнані винними й засуджені на п’ять років позбавлення волі з відтермінуванням на три роки.

 

Їх звільнили в залі суду під письмове зобов’язання про невиїзд і профілактичний нагляд. З їхніх рахунків та майна зняли арешт.

 

Питання політичне

 

Цей процес цікавий із багатьох причин. У Білорусі вже кілька разів засуджували людей, які воювали в Україні на боці «ДНР» та «ЛНР». Однак цього разу на лаві підсудних опинилися ідеологи «русского мира» — люди, які фактично заперечували білоруську державність, створювали в російських медіа імідж Білорусі як «недодержави», боролися за прихід до країни «русского мира», а прихильників білоруської незалежності видавали за «фашистів» та «бандерівців». Тобто робили те саме, що й російські пропагандисти напередодні вторгнення Росії в Україну.

 

Читайте також: У Білорусі засудили авторів російського сайту Regnum за розпалювання ворожнечі

 

У Білорусі немає незалежного суду та незалежної судової системи. Тому показово, що суд дав Алімкіну, Шиптенку та Павловцю саме той термін, який в обвинувальному слові просив прокурор. А захист вимагав їх виправдання.

 

У багатьох цей процес викликав здивування щодо висунутого обвинувачення й ведення слідчих дій. Слідство чомусь кваліфікувало їхні висловлювання в медіа як розпалювання міжнаціональної ворожнечі, що дуже важко довести. Тоді як у білоруському КК для таких вчинків є інша стаття, не раз випробувана на працівниках опозиційних медіа — «Дискредитація Республіки Білорусь». Вона звучить так: «Надання іноземній державі, іноземній або міжнародній організації свідомо неправдивих відомостей про політичне, економічне, соціальне, військове або міжнародне становище Республіки Білорусь, правове становище громадян у Республіці Білорусь, що дискредитують Республіку Білорусь або її органи влади (дискредитація Республіки Білорусь), карається арештом строком до шести місяців або позбавленням волі строком до двох років».

 

Слідство в будь-який момент могло перекваліфікувати обвинувачення, навіть у суді. Білоруська система це дозволяє. Наприклад, уже засудженим авторам Regnum ставилася за провину й незаконна підприємницька діяльність. Крім того, Павловець у суді визнав, що одержував гроші за статті в посольстві Росії в Білорусі. Але обвинувачення в незаконній підприємницькій діяльності зняли просто під час процесу.

 

Чому ж не перекваліфікували основне обвинувачення?

 

Не буди лихо?

 

Імовірно, це зробили тому, що процес деякою мірою був показовим. Потрібно було продемонструвати особливо завзятим прихильникам «русского мира», що Білорусь не допустить посягань на свій суверенітет. Що спроби створити тут якусь «Вітебську народну республіку», обґрунтовуючи їх «білоруською недодержавністю», знищуватимуть вщент. І що «братські відносини з Росією» — це не привід навіть думати про входження до складу РФ.

 

Тобто дружити з Росією можна, і навіть вітається. Головне, щоб ця дружба не виходила за межі розуміння того, що Білорусь усе-таки окрема незалежна держава.

 

Читайте також: У Білорусі заблокували опозиційний сайт "Хартія 97"

 

То чому до авторів Regnum не застосували більш відповідну статтю? Напевно, тому, що стаття про дискредитацію Білорусі не передбачає умовного звільнення (відтермінування виконання вироку). Засудження проросійських пропагандистів на реальні терміни позбавлення волі викликало б, імовірно, ще більший пропагандистський шал у шовіністичних російських медіа. Остаточно псувати відносини з «найближчим союзником», нехай навіть і в інформаційному сенсі, Лукашенка поки що не здатен.

 

А тут і вовки ситі, і вівці цілі. Цей процес був розрахований на те, щоб налякати прихильників «русского мира» в Білорусі. Їм показали, що вони в будь-який момент можуть опинитися за ґратами. Водночас умовний термін — це і поступка Росії: мовляв, ми дуже м’яко ставимося до ваших патріотів. Як в анекдоті про Лєніна: «Але ж міг хлопчика бритвою по горлу різонути!». І білоруська влада могла. Але не різонула.

 

Тепер кілька років засуджені ідеологи «русского мира» будуть «під ковпаком». Замінити умовне покарання реальним терміном їм можуть у будь-який момент. Зробити це просто: «поява в громадському місці в нетверезому стані», «перехід вулиці в недозволеному місці» або «порушення порядку нагляду» — наприклад, відсутність удома о 20 год (навіть якщо ти зайшов до квартири о 20:01) — й умовний термін покарання перетворюється на реальний.

 

Таку тактику не раз випробовували на представниках опозиції, і вона чудово працює в країні, де є «презумпція довіри працівнику міліції». Тобто свідками обвинувачення можуть бути працівники міліції, які нібито «запобігали правопорушенню». Навіть (і особливо) тоді, коли інших свідків «правопорушення» немає. І їхнього свідчення цілком достатньо, щоб суд визнав обвинуваченого винним.

 

Мовчання ягнят

 

За ґратами автори Regnum провели майже 14 місяців. Під час слідства й суду авторів російського пропагандистського агентства тримали в слідчому ізоляторі № 1 на вулиці Володарського в Мінську.

 

Візьмімо для порівняння ідеологічно протилежну кримінальну справу — справу «Білого легіону». Кілька десятків патріотично налаштованих активістів опозиції заарештували нібито за «підготовку терактів» і спробу насильницького повалення державного ладу 20–22 березня 2017 року. Про це масово почали писати недержавні медіа, не раз висловлювалися різні правозахисні організації, полетіли звернення до політиків Заходу та Сходу, виникли комітети підтримки патріотів, а те саме СІЗО на Володарського, як і СІЗО КГБ, були завалені листами до затриманих. У Мінську відбулося кілька вуличних акцій із вимогою звільнити фігурантів цієї справи, на онлайн-майданчиках почали збирати кошти на допомогу їхнім сім’ям… На їхню підтримку висловлювалися політики, музиканти, актори… Одне слово, кампанія солідарності стартувала з перших днів і йшла повним ходом, не припиняючись.

 

Читайте також: Білорусів обурив співвітчизник, який поїхав в Україну з георгіївською стрічкою

 

У результаті патріотів випустили всіх до одного вже в липні. Наприкінці жовтня справу про теракти й підготовку державного перевороту було остаточно припинено. Тобто, як писали в СРСР, «небайдужа громадськість» буквально змусила владу звільнити всіх затриманих. Від початку справи «Білого легіону» й до його безславного завершення минуло півроку.

 

Проросійські пропагандисти, повторюю, провели за ґратами 14 місяців та дістали п’ять років. За них із соратників не заступився ніхто — тільки редактор Regnum Юрій Баранчік наполегливо порушував це питання в Москві. Але його навіть слухати не хотіли: мовляв, не видали і тебе Білорусі (а відповідний запит до Росії подали, оскільки Баранчік за паспортом громадянин Білорусі) — радій. Радій та мовчи.

 

У найкращих традиціях «ихтамнет» від авторів Regnum відмовилося російське посольство. Мовляв, затримані — громадяни Білорусі, і крапка. «Це білоруські громадяни, це справа процесуально білоруська. Це радикальні журналісти… Ми дуже сумніваємося, що всі ті виступи працюють на зміцнення братніх зв’язків між білоруським та російським народами. Проте є чимало причин на ворожі настрої», — заявив посол Росії в Білорусі Алєксандр Суріков.

 

Regnum спочатку обурився, але його поставила на місце офіційна представниця МЗС Росії Марія Захарова, заявивши, що «посол висловив нашу, російську думку на це питання» і «ми поділяємо те, що сказав посол».

 

Кудись раптово зник білоруський Антимайдан. Десь сховалися ті ну нехай тисяча прихильників «русского мира», які були на «концерті» Владіміра Соловйова в Мінську й надсилали одіозному ведучому записки: «Заберіть нас, як Крим». Молодіжна національна ініціатива «Альтернатива» пікетувала Білоруський державний університет інформатики та радіоелектроніки, викладачем якого був один із фігурантів справи Regnum Юрій Павловець, з плакатом «Павловець — зрадник». А той, хто надсилав Соловйову записку про Крим, не стояв пікетом біля будівлі Слідчого комітету з транспарантом «Свободу політв’язням». Не було такого пікету, і все.

 

Мовчав Національно-визвольний рух, мовчали «Слов’янський Собор — Біла Русь», білоруські козаки і взагалі заткнулася вся проросійська дрібнота. Ба більше, білоруське телебачення спробувало взяти коментар в іншого адепта «русского мира» — партнера Павловця по ресурсу IMHOclub Алєксєя Дерманта. Дермант, сором’язливо ховаючи очі, «здав» свого друга, заявивши на ТБ, що в статтях Павловця «справді можна побачити ознаки розпалювання національної ворожнечі та дискредитації Республіки Білорусь».

 

Розворушилися, але не ті

 

Найдивніше те, що на захист авторів Regnum чомусь стали ті люди, яких ці самі пропагандисти закликали вішати на стовпах. Ті, хто раніше кричав про загрозу «русского мира» та про небезпеку російської пропаганди, раптом згадали приписувану Вольтеру фразу: «Я не згоден із вашою думкою, але готовий віддати життя за ваше право її висловлювати». Деякі відкопали багатоповерховий анекдот: «Коли прийшли за комуністами, я мовчав, бо не комуніст, коли прийшли за євреями, я мовчав, бо не єврей» і так далі, закінчуючи «коли прийшли за мною, не було кому говорити»…

 

Цілком собі демократичне «Еврорадио» і «рупор націоналістів» — «Наша ніва» — вчитувалися в статті Regnum, шукаючи (і не знаходячи) там прямих закликів до міжнаціональної ворожнечі. Опозиційні правозахисники з «Вясны-96», зазначаючи, мовляв, ми не поділяємо їхніх ідей, готові були визнати авторів Regnum політичними в’язнями, потерпілими за висловлення своєї думки. А деякі опозиційні політики, навіть не читаючи текстів проросійських пропагандистів, оголосили затриманих політв’язнями відразу після затримання.

 

Читайте також: Білорусь. Азартні ігри з державою

 

Виникли і глобальні суперечки щодо трактування міжнародного законодавства. Воно, звісно, гарантує свободу слова, але відповідальну свободу слова. Правозахисники з «Вясны» кивали на Загальну декларацію прав людини та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Їхні опоненти парирували: той самий МПГПП каже, що «будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом».

 

Досі не розумію, чому арешт пропагандистів Regnum стурбував насамперед демократичну громадськість? По суті, демократам це мало бути глибоко по барабану. Затримали русофілів і білорусофобів — і добре. Це явно не той випадок, коли «ворог мого ворога мій друг», і Лукашенка, посадивши авторів одіозного ресурсу, другом нікому не став. Але навіщо захищати адептів «русского мира? Чому на захист авторів Regnum стали ті, кого вони називали фашистами, русофобами й недогромадянами?

 

Парадокс, але прибічників «русского мира» захищали, сперечалися та сварилися через них тільки «щирі білоруси».

 

«Русского мира» немає

 

Як відомо, революції здійснює не пасивна більшість, а активна меншість, готова чимось жертвувати заради своїх ідей. Грошима, часом, свободою, а іноді й життям. А пасивна більшість приймає результати революції, яку здійснила меншість.

 

У Білорусі, як виявилося, може бути і є якийсь відсоток населення, який пристосувався б до «русского мира» й не пручався йому. Але активної, агресивної меншості, яка реально б відстоювала «русский мир», немає.

 

Читайте також: КГБ уповноважений заявити

 

Написати в інтернеті проросійський коментар, відправити Соловйову анонімну записку про Крим можна. А вийти на вулицю, коли «запахло смаженим»? Таких людей, як виявилося, не існує.

 

Зате є ті, хто готовий опиратися «русскому миру», що і засвідчила справа «Білого легіону». Опиратися активно, не засиджуючись у мережі, не ховаючись за екраном комп’ютера, а реально — ногами — виходячи на вулицю. І є білоруське громадянське суспільство, якому, ймовірно, більше нічим зайнятися, якщо воно захищає адептів «русского мира».

 

Тож якщо в Білорусі й буде якийсь «донбаський сценарій», якого деякі так побоюються, то з Росії доведеться завозити не тільки «зелених чоловічків», а й «активну меншість», яка боролася б за створення якої-небудь «народної республіки».

 

На білорусів щодо цього сподіватися не варто.