Xтo сьoгoдні прoтистoїть нaшій aрмії нa Дoнбaсі

Мaтeріaл друкoвaнoгo видaння

№ 6 (534)

від 8 лютoгo

«Укрaїнський тиждeнь»

Сaмoпрoгoлoшeні «рeспубліки» нaмaгaються імітувaти дeржaвність різними спoсoбaми. Вoни ствoрюють «міністерства», лунають повідомлення про нібито наявність закордонних посольств. Одним з інститутів, який також намагаються імітувати в «ДНР/ЛНР», є армія. Жодного шапкозакидання: одне з головних військових правил каже, що свого противника треба поважати. До того ж, на жаль, Україна має достатньо трагічних сторінок за ці чотири роки війни. Водночас практично всі вони були пов’язані не з успіхами «трактористів і шахтарів», а з участю кадрових російських військових. Хто ж тепер перебуває по той бік прицілу?

«Вставай, страна огромная»

Можна нескінченно довго дивитися на три речі: воду, вогонь і підготовку військ так званих ДНР/ЛНР до чергового наступу українських сил. Якщо поцікавитися, можна знайти заяви людини, яка чомусь вважає себе «заступником командувача оперативним командуванням республіки» Едуарда Басуріна, котрий приблизно раз на місяць розповідає про намір Києва влаштувати підступну атаку. Як докази наводяться папірці-ксерокси з написом фломастером «Документ із Генерального штабу ЗСУ». Щоб краще до неї підготуватися, невизнані республіки навіть щороку оголошують мобілізації на окупованих територіях. Наприклад, згідно з нещодавнім розпорядженням «голови республіки» № 11 від 2018-го в «ДНР» мають відбутися навчальні збори з громадянами, що перебувають у запасі. Звичайно, для «держави», яка живе в постійній загрозі з боку «агресивної хунти», такі дії цілком логічні: треба інколи нагадувати громадянам ази військової справи. Російські телеканали, як-от «Россия 24», у випусках новин присвячують цілих три хвилини ефірного часу, щоб показати, як вправно навчаються на танковому полігоні мешканці «ДНР». Лунають гучні заяви про патріотизм і підступний Київ, а вояки вміло стріляють із танка. Але завжди є дрібні нюанси, які псують усю картину. У російському сюжеті ведучий постійно називає військових «добровольцями», нагадує, що значна частина з них уже колись служила в «ополченні» та встигла повоювати проти України. Однак ці люди не зовсім «добровольці».

Читайте також: Кораблі ВМС України в Криму: брати чи не брати?

У згаданому вище розпорядженні Захарченка «Міністерству внутрішніх справ» наказано надати військкоматам допомогу в питаннях «розшуку, призову та доставки до місця проведення зборів у разі неявки громадян». Тобто якщо «добровольці» відмовлятимуться, то їх силою доставлятимуть на навчання. Не менш цікавим є й офіційне формулювання причини проведення зборів: «З метою поповнення втрат у з’єднаннях і військових частинах, а також в умовах зростання воєнної агресії». Замість оновлення навичок — перспектива потрапити на передову. Такі новини доволі серйозно сколихнули мешканців Донеччини, наскільки це взагалі можливо в умовах окупації. У соцмережах активно обговорюють початок цих зборів, більшість коментарів негативні, люди бояться за своїх близьких. Щоб зменшити соціальне невдоволення, «влада ДНР» вдалася до низки роз’яснень, мовляв, це лише перевірка системи оповіщення та переоблік. Утім, здається, такі слова мало кого змогли заспокоїти. Єдиний позитив, який люди бачать у тих зборах, — це можливість заробити, адже за час перебування у війську обіцяно видати додаткові зарплати. Гроші стають єдиною справжньою мотивацією для місцевих в умовах нестабільної економічної ситуації. Саме тому на зміну кадровим російським військовим і найманцям прийшли переважно мешканці окупованих територій, для яких служба за контрактом стала чи не єдиним способом стабільного, хоча й ризикованого заробітку.

На зміну кадровим російським військовим і найманцям прийшли переважно мешканці окупованих територій, для яких служба за контрактом стала чи не єдиним способом стабільного, хоча й ризикованого заробітку

Із цими висновками погоджуються і в Об’єднаному оперативному штабі Збройних сил України (ООШ ЗСУ). У своєму коментарі Тижню військові зазначають, що російське керівництво поступово переорієнтується на доукомплектування, використовуючи місцевий людський ресурс. За інформа­цією спільноти InformNapalm, із загальної кількості двох армійських корпусів у 30 тис. близько 10% становлять кадрові військові ЗС РФ, а найманці — приблизно третину всіх сил. За даними інших джерел, зараз саме мешканці Донбасу становлять близько 80% (до 25 тис. осіб) усієї чисельності 1-го та 2-го армійських корпусів. До 15% налічують найманці з РФ та інших країн, а кадрові російські військові — це лише 3% (900–1000 осіб).  

Як зазначили в ООШ, протягом 2017 року спостерігалося певне зростання штатів в окремих підрозділах НЗФ, а поповнення втрат і некомплекту відбувалося більш-менш своє­часно. На думку ЗСУ, це пов’язано з низкою факторів. Так, було проведено реформування підрозділів, що дало змогу їх оптимізувати. Крім того, зменшилася інтенсивність бойових дій, що стимулювало бойовиків продовжувати контракти та залишатися на службі. Відзначається також і ефективна робота військкоматів, що пов’язано з перебуванням на ключових посадах кадрових офіцерів ЗС РФ. Сприяє зростанню кількості охочих послужити й брак роботи на окупованих територіях.

Гроші вирішують

Разом із тим, як підкреслили в ООШ ЗСУ, останнім часом спостерігається певне послаблення потоку найманців із РФ. Таке зменшення охочих померти за «Новоросію» зумовлено незадовільними умовами проходження служби, надмірним психологічним навантаженням і затримками з виплатами грошей. До того ж якщо для місцевих мешканців військові зарплати є доволі непоганими, то громадян РФ такі суми приваблюють менше. Наприклад, розмір зар­плати для рядового складу в «ДНР» становить від 15 тис. руб., однак, за систематичною практикою, частину грошей забирають командири, офіцерський склад має не набагато більше — від 25 тис. руб. Тоді як військовослужбовці-контрактники ЗС РФ, відповідно до даних з офіційного сайта Міноборони Росії, одержують від 20 тис. (для рядового з мінімальними навичками та вислугою) до 68 тис. руб. (для старшини з високою кваліфікацією). Отже, служити в невизнаних республіках для російських громадян банально стає невигідно.

Читайте також: В агресивному середовищі

Крім матеріальної бракує й моральної мотивації. «Антифашистський» угар початку 2014-го поступово минає, незважаючи на пропаганду по телебаченню. Цьому сприяє кілька моментів. По-перше, новини з України вже не так вражають, є інші теми: Сирія, Трамп, який то друг, то ворог, та й попереду головна розвага сезону — президентські вибори. По-друге, назад до Росії вертаються «ополченці», котрі розповідають не зовсім приємну картинку про ситуацію в армії та в «республіках» загалом. Такими одкровеннями рясніє російський сегмент інтернету, особ­ливо з уст «ідейних» бойовиків, які справді вірили в перемогу над «фашистами».

Не додають гарного настрою бойовикам і новини про арешти на території омріяної Росії учасників НЗФ із наступною екстрадицією до України. Серед останніх прикладів — затримання двох колишніх «ополченців» (де-юре громадян України) у місті Адлері 14 січня 2018 року. Тепер їх готуються передати українській владі. Але найкраще на імідж «молодих республік» працюють новини про злочини колишніх борців за світле майбутнє Донбасу. Певне зростання злочинності помітила вся Росія, але особливо це відчувається в регіонах, що межують з Україною. Ростовська область серед лідерів. Незаконний обіг зброї та боєприпасів, бандитизм, озброєні напади, зокрема й на представників правоохоронних органів, убивства — ось лише неповний список. Що цікаво: дехто із затриманих за злочини бойовиків офіційно в суді намагався видати участь у НЗФ на території України в позитивному світлі для пом’якшення вироку. Проблема набула достатнього масштабу, щоб про неї почали писати навіть російські ЗМІ. Як кажуть, хто посіє вітер, пожне бурю.

«Их там нет»

Однією з головних проблем для окупаційних сил на Донбасі є брак кваліфікованих військових кадрів. Донецька та Луганська області були лідерами країни за кількістю шахт і промислових підприємств, але точно не у воєнному сенсі. Згідно з усіма попередніми воєнними доктринами України РФ не розглядалася як загроза, відповідно військових частин у регіоні було обмаль. Тому на всі відповідальні керівні й вузькоспеціалізовані посади призначені російські кадрові куратори, росіяни також здійснюють функцію інструкторів і радників. Відомі польові командири Гіві та Моторола виконували здебільшого медійну функцію замість реального командування підрозділами, на що часто скаржилися їхні підлеглі, особливо після запеклих боїв.

Читайте також: Вогонь без контролю

Як повідомили в ООШ ЗСУ, російських офіцерів відря­д­жають до «ДНР/ЛНР» на короткі терміни, від дев’яти до дванадцяти місяців, переважно з Південного військового округу ЗС РФ. Здебільшого вони обіймають посади в органах управління республіканського («Міністерство оборони»), оперативного (командування армійських корпусів), а також тактичного рівнів. Є росіяни й у підрозділах РЕБ і зв’язку. Завдяки цьому кремлівське керівництво вирішує низку важливих завдань. Так підтримуються постійний контроль і якісне управління військами, підрозділи завжди в боєготовому стані. Контролюються витрати палива та боєприпасів, ведеться облік зброї та військової техніки. Крім того, за даними українських військових, російські куратори просто не довіряють місцевим, на що не раз вказували самі бойовики в соцмережах і відео. Не останню роль відіграє й уніфікація підрозділів «ДНР/ЛНР» із регулярною армією РФ. Навіть на відео з навчальних зборів помітно, що всі одягнуті в однострої російського виробництва, до того ж мобілізовані ходять у формі старого зразка (так звана Флора), а командири-наставники в новому «пікселі» з комплекту «Ратник». Уніфікуються організаційно-штатна структура, принципи застосування техніки, системи зв’язку. Це робиться для того, щоб за потреби російські й терористичні сили змогли ефективно взаємодіяти в бойових умовах.

Крім перебування на окупованих територіях російські війська зосереджують сили й поблизу державного кордону з Україною. За даними Міністерства оборони, йдеться про 18 тис. армійців. Створено нові підрозділи — 8-ма та 20-та загальновійськові армії. 150-та дивізія зі складу 8-ї армії перебуває в Ростовській області. Крім неї там на бойовому чергуванні за ротаційним принципом від шести до восьми батальйонно-тактичних груп (БТГр) із Південного військового округу. Поблизу північних областей України 3-тя та 144-та дивізії 20-ї армії, а також кілька БТГр зі складу Західного військового округу. Також не можна забувати про контингенти в окупованому Криму, Придністров’ї та Білорусі.

За даними розвідки з відкритих джерел, для російських офіцерів відрядження на Донбас стає певною умовою для просування по службі, збільшуються шанси призначення на вищі посади чи то вступу до військової академії. Саме учасників боїв в Україні призначають командирами в новостворені військові підрозділи, які зосереджені біля кордону з нашою державою. Донбас став полігоном для вдосконалення навичок курсантів російських військових навчальних закладів. У реальних бойових умовах перевіряють новинки російського воєнпрому, передусім засобів РЕБ. Наступною кар’єрною сходинкою після Донбасу може стати Сирія. Прикладом цього є генерал-лейтенант Валєрій Асапов, який з осені 2015-го приблизно рік командував армійськими корпусами «ДНР/ЛНР», ховаючись під позивним Туман. Його причетність до НЗФ підтвердили різні джерела, зокрема його рідний брат у розмові з журналістами агентства Reuters. Пізніше, після Донбасу, він поїхав у відрядження до Сирійської Республіки, де, як і ще кілька десятків російських офіцерів та генералів, зустрів свою смерть. За офіційним повідомленням, він загинув у вересні 2017-го поблизу міста Дайр-ез-Заур унаслідок мінометного обстрілу. Так він повторив доволі характерний ланцюжок подій «Ростов — Донбас — Сирія — смерть» для російських найманців і членів приватних військових компаній.

Іноземні легіонери

Крім місцевих і росіян в «арміях» самопроголошених «республік» знайшлося місце й для іноземців. Донбас став магнітом для різних «борців за правду», прихильників «русского мира», монархістів та звичайних злочинців. І поки Басурін шукає в степах Донбасу то спецпідрозділи НАТО, то найманців із Blackwater, а на сепаратистських пабліках гуляють страшилки про жінок-снайперів із Прибалтики (казка, відома ще з часів Першої чеченської війни), ці люди абсолютно відкрито воюють проти українських сил. Складно сказати, що саме роблять вони на Донбасі. Для когось це екзотичне сафарі, хтось так бореться зі світовим капіталізмом чи відстоює ідеали слов’ян. Дехто користується безкарністю для мародерства та насильства, як нацист-садист Алєксєй Мільчаков із Санкт-Петербурга. Хтось, як бразилець Рафаель Маркес Лусваргі, забагато надивившись телебачення, поїхав захищати російськомовних, що нібито потерпають від карателів. Його затримання СБУ скидалося на шпигунський фільм, а сам він дістав 13 років позбавлення волі від Печерського суду на початку 2017-го, хоча пізніше справу надіслали на

повторний розгляд.

Читайте також: ОРДіЛО. Законсервований стан

Окремо стоять серби через свою давню прихильність до Росії. Вони брали участь у боях на боці терористів у складі цілого підрозділу, Слов’янського четнічеського загону під командуванням Братислава Живковича. Цей підрозділ устиг засвітитися ще до війни, під час захоплення Криму. Тоді серби допомагали російським окупантам блокувати військові об’єкти, удаючи місцеве «ополчення» та «казачків». До України бойовики потрапляли через територію РФ і за допомогою російських фондів на кшталт «Косовського фронту». За повідомленнями СБУ, списки терористів-іноземців не раз передавали офіційній сербській владі, президент України Порошенко ще у 2015 році закликав прем’єр-міністра Сербії Александара Вучича посилити боротьбу з найманцями. Офіційно підрозділ припинив бої в Україні ще наприкінці 2014-го. Втім, здається, не всі вирішили покинути Донбас. Відомим медійним персонажем став сербський найманець-снайпер Деян Берич. Досі діють «Сербські гусари» — інше відоме угруповання, хоча й нечисленне. Як повідомляли ЗМІ, від початку конфлікту за участь у НЗФ було умовно засуджено лише одного громадянина Сербії.

Небагато осуджених і в інших країнах. За даними InformNapalm, бойовик «ДНР» Алєксєй Єршов у Білорусі дістав два роки за участь у бойових діях в Україні, але втік через територію РФ і повернувся до лав терористів. У 2015-му затримано й засуджено вісім терористів в Іспанії. За участь у НЗФ «Спарта» дістав три роки громадянин Молдови Раду Кирилов, а його земляк, який воював у «Сомалі» у 2015 році, ув’язнений на 12 років. Свій термін дістав і найманець родом із Казахстану. Так чи інакше, навіть після закінчення війни Україна буде змушена довгий час шукати всіх винних. Найманці, кадрові військові чи просто «ідейні» бойовики — усі вони незалежно від свого офіційного статусу мають потрапити на аналог Нюрнберзького процесу.