Чи мaтимe якісь нaслідки нeспoдівaнa рeінкaрнaція «Нaрoднoгo фрoнту» і пoвeрнeння йoгo нa eлeктoрaльнe пoлe крaїни

Рідкo кому  ще донедавна могло прийти в голову, що «Народний фронт», як політична сила із рівнем підтримки на межі електоральної похибки, має майбутнє. Щонайменше, в сьогоднішньому форматі. Чи не найоптимістичнішим варіантом, бачилося експертам поглинання колегами по коаліції із БПП. Втім, така схема передбачала ще й розкол. Добра третина, коли не більше, «фронтовиків», нізащо б не погодилася перейти у табір президента. І хоч розмов про можливе об’єднання велося чимало, сподіватися на їх успішність, зважаючи на серйозні розходження обох команд, підсилені ще й особистими конфліктами ключових гравців, не мало сенсу. «Народний фронт» і без того виявляв чудеса витриманості та вірності не зовсім чистоплотним партнерам, іноді навіть за межею прийнятного.

І все ж, спрогнозувати різку мобілізацію і певний демарш, який трапився на спонтанному з’їзді в суботу 11-го листопада було ще складніше. Можливо, останньою краплею стала «справа рюкзаків, себто справа сина міністра внутрішніх справа Арсена Авакова. «Фронтовики» ризикнули піти ва-банк, винісши свої амбіції і вимоги до партнерів в публічну площину. І якщо про амбіції, врешті можна було лише здогадуватися, адже їх теоретично не могло не бути в такої політсили, то про вимоги було відомо давно. Їх час від часу проголошували в різних форматах без особливої надії на можливість порозуміння.

Нібито, ідея проведення з’їзду належить самому Арсенію Яценюку, який хоч давно втратив посаду прем’єр-міністра, але від активної політики не відійшов, залишаючись лідером політсили. Окрім того, він частий гість на закордонних переговорних чи дискусійних майданчиках, не виходить з великої гри та тримає руку на пульсі вітчизняного політичного життя, впливаючи на власну партію, він ще й, нібито, активно допомагає нині діючому прем’єру Володимиру Гройсману в його нелегкій роботі на посаді очільника уряду.

Читайте також: Форум БПП: «Даллас» Петра Порошенка

Власне візит Гройсмана на з’їзд до НФ в якості гостя, краще тому підтвердження. І хоч багато хто хотів би бачити в цьому, або всього лиш дружній жест партнерів, чиї представники працюють в команді прем’єра, а інші навпаки, підтвердження його конфлікту з президентом, все мабуть набагато прозаїчніше. Поки що Гройсман ще не побив остаточно горшки зі своїм патроном і нікуди не збирається. Втім, зіграти свою гру і з одного боку полоскотати комусь там нерви, а з іншого, виставити потрібні маячки, теж не проти. Скоріш за все, він не надто вірить в переобрання свого патрона на другий термін, а тому цілком логічно намагається заявити про себе, як про окремого гравця, і не залишатися всього лишень протеже Петра Олексійовича.

Крім того, дружні стосунки між Гройсманом та Яценюком таки схоже є, і це складно не помітити. Врешті все, що згодом запропонує Арсеній Петрович, коли Володимир Борисович вже піде геть, не може не сподобатися останньому. Йтиметься про надання повноважень прем’єру самостійно приймати рішення, в чому він обмежений. «Прем’єр-міністр України, відповідно до закону, самостійно має право тільки призначити і звільнити свого керівника апарату», — констатує Яценюк. А це в свою чергу не дозволяє нормально функціонувати виконавчій вертикалі влади і ефективно втілювати державну виконавчу політику.

Власне пропозиція «фронтовиків», озвучена Арсенієм Яценком про внесення змін до Конституції, які б впорядкували діяльність основних державних інституцій і забезпечили створення системи стримувань і противаг, або «повну європейську модель парламентсько-президентської республіки», — як висловився Яценюк і був один з основних меседжів з’їзду. Його найголовніший адресат звісно президент, який не раз вже чув таку ідею, але не так голосно заявлену. Він від неї не в захваті, про що вже пояснював депутатам, бо має дещо інший погляд з даного приводу і поступатися своїми не завжди прописаними десь на папері повноваженнями чи впливами не збирається. Тому наступний і, можливо, головніший від президента адресат це виборець, той громадянин який усвідомлює всю критичність ситуації що склалася і виключно з міркувань інтересів держави знову готовий брати участь у вже випробуваному сценарії, обираючи між меншим і більшим злом. Те що це нічого особливо не змінить на перспективу, виборець-патріот очевидно розуміє ще краще ніж самі сценаристи, але які варіанти…

Яценюк власне і пропонує варіант. «Країна не може залежати від прізвищ президента, прем'єра, членів коаліції. Країна повинна залежати тільки від інституцій. Ми будуємо країну для своїх дітей. А ці інституції повинні бути підзвітні народу». Звучить, звісно, пафосно і складно для реалізації, але як варіант не може не зацікавити. І хоч шансів на його втілення мізерно мало — іншого вибору немає. Принаймні в Арсенія Петровича і його «Фронту». І хоч, знов таки, все більше схоже на шантаж, а шантажувати Петра Олексійовича справа майже безнадійна, спробувати, принаймні цього разу, не зашкодить. Умови взаємозалежності обох сил, як і рівні накопиченого негативу в обох такі, що дозволяють це зробити. Врешті, як хід у відповідь. І з вдячності за урок (Яценюк не міг промовчати про травлю проти себе) і за всі інші дружні підніжки.

Читайте також: Пташенята Януковича

Ще одним важливим меседжем з’їзду став маніфест про участь НФ у виборах. І президентських також. Про те, що таке станеться в довколаполітичному середовищі схоже взагалі не розглядалося. Адже навіть участь НФ в майбутніх виборах до парламенту здвалася хіба гіпотетичною й не в цьому форматі. У місцевих перегонах(на рівні ОТГ) «Фронт» лише цього разу вперше взяв участь і результат виявився мізерний. Як твердять самі «фронтовики», організації на місцях у них погано розбудовані, бо цим ніхто ніколи не займався. І взагалі диво, що вдалося зібрати в Києві більш як чотири сотні делегатів на з’їзд, та ще й так оперативно. Можливо, це навіть все, що залишилось в цілій країні з колись могутньої партії. Що вже казати про участь «команди камікадзе» в президентській гонці, якщо весь негатив за перші роки війни і всі непопулярні речі які ставалися, успішно завішане саме на ній. Хоча якщо зважити, що до виборів залишилось не так вже й мало, а пам'ять виборця загалом коротка, то як показує досвід, розрахунок може себе виправдати.

Логіка НФ проста. Окрім мінусів є ще й безумовні плюси, якими не можна не спробувати скористатись. Ролик, який продемонстрували делегатам з’їзду перед початком роботи, саме на цьому й базувався. До певних наголосів зроблених в ньому можна ставитись скептично, але «фронтовикам», попри все, і справді є чим похвалитися. Плюс, в порівняні з колегами, їм вдалося зберегти сяку таку єдність в доволі непростих випробуваннях. Вони чи не найдисциплінованіша сила і, що особливо важливо, здатні, коли ситуація вимагає, наступити на горло власній пісні та не гримнути дверима. Знов-таки, на фоні традиційної політичної поведінки це рідкість, і ця рідкість неабиякий плюс до карми. Ну і ще один момент — внутрішній стиль співіснування. На відміну від БПП, де все працює під лідера і його камарилью, а відповідно благами користаються лише обмежено коло, всі ж решта залишаються при своїх інтересах, в «Фронт»і всі так чи інакше в долі.

Читайте також: Тривожний дзвінок. Чи досягла своїх цілей опозиційна акція під Радою

 Схоже, маленька війна намічається і на вітчизняній політичній шахівниці. Тепер вже точно відомо, що НФ висуватиме свого кандидата в президенти і Петру Олексійовичу, і Юлії Володимирівні не доведеться в самотності коротати час в передбвиборчих перегонах. Так поки що кандидат не названий, хоч варіантів звісно не так багато, але інтрига є. Звісно, тепер зросте ціна голосів в коаліції, адже на зовсім інших тонах вестимуться дискусії при потребі прийняття тих чи інших законопроектів. Очевидно, слід очікувати загострення усіляких конфліктів, які до цього тліли, а також нових гучних викриттів, арештів і інших атракціонів. Все це можливо не відразу викидатиметься в публічну площину, але відчуття що на з’їзді НФ таки позначилася певна точка відліку схоже не безпідставне. Зміниться багато чого. Підкреслено дружня, майже братерська манера спілкування поміж коаліціантами, з численними компліментами і водночас не без відвертих кольок, принаймні з боку фронтовиків, мабуть найпромовистіший факт, що звичний стан речей віднині порушено назавжди. І власне присутність на з’їзді «фронтовиків» голови фракції партнерів з БПП Артура Герасимова — це не лише жест ввічливості. Схоже, важливість цього заходу на Банковій таки усвідомлюють сповна.