Дoрoгий кoлoніaлізм

Фoтo: reuters

Oстрів Святoї Єлeни відкрили пoнaд 400 рoків тoму, aлe зaрaз охочі вперше зможуть дістатися до нього літаком. Це найвіддаленіша територія Великої Британії, місце, де Наполеон у вигнанні провів останні шість років життя.

Тепер для 4,5 тис. мешканців маленького вулканічного острова в Південній Атлантиці побудували новий аеропорт вартістю майже $400 млн. Це вдалося реалізувати, зрізавши верхівку гори й заповнивши жолоб вісьмома мільйонами кубометрів гірської породи. Попри те що спорудження вийшло одним із найдорожчих у світі, аеропорт не використовувався протягом двох років, бо через турбулентність і зсув вітру на острові було небезпечно садити літаки після тривалого 1700-кілометрового перельоту з Африки.

Як наслідок — навколо «геть непотрібного аеропорту» зчинився великий скандал. Громадськість звернула увагу на те, скільки Велика Британія витрачає на утримування решток своєї імперії — 14 крихітних територій, переважно островів і клаптиків суші, які колись були стратегічними пунктами Королівського військово-морського флоту, а нині не спроможні існувати як незалежні держави. Нещодавно Великій Британії також довелося викласти кругленькі суми двом маленькими територіям у Карибському морі — острову Ангілья та Британським Віргінським островам, що постраждали від ураганів.

Читайте також: Віднайти втрачений світ

Однак у жовтні після кількамісячних відстрочень запуску аеропорту на острові Святої Єлени нарешті приземлився перший літак. Експерти й учені знайшли спосіб точно вимірювати швидкість вітру. Сюди прибувають менші літаки, яким не загрожує атмосферна турбулентність. Тож цей клаптик суші — другий найвіддаленіший населений острів на планеті — раптом знову потрапив у заголовки ЗМІ. Туристів з усього світу тепер приваблює кам’янистий закуток, куди 1815-го після поразки французів у битві при Ватерлоо британці заслали Напо­леона.

Переможеного імператора, який здався британцям, посадили на військовий корабель і відправили на острів на шість років. Він узяв із собою великий антураж із французьких генералів, помічників і слуг. Щоб умістити весь почет, довелося терміново розширювати скромний фермерський будинок, де він мав жити. Для Наполеона то було тяжке випробування. Він постійно сварився з британським розпорядником, якому Лондон наказав ставитися до бранця суворо. В’язня охороняли 2 тис. британських солдатів. Його дні минали в надиктовуванні мемуарів, догляданні за садом навколо маєтку Лонгвуд і просиджуванні в олов’яній ванні, куди слуги постійно доливали гарячої води. Ці купелі полегшували страшні болі, спричинені раком шлунка. Зрештою 1821 року хвороба забрала життя Наполеона.

Бонапарта поховали на острові в скромній могилі. Однак 1840-го Франції дозволили відправити туди велику делегацію солдатів, які провели ексгумацію й перевезли тіло в Париж перепоховати в Палаці Інвалідів. 1858 року Наполеон III купив маєток Лонгвуд і земельний наділ, де раніше була могила, і нині це французькі території, за які на маленькому острові відповідає консул Франції.

Більшість людей чули колись про острів Святої Єлени лише зав­дяки Наполеону. Утім, це місце, що протягом мільйонів років було ізольоване від Африки, є також одним із ареалів, де найбільше у світі видів унікальних рослин, птахів і комах, що зараз на межі зникнення. У XIX столітті острів навідав Чарльз Дарвін. Нині там міститься 30% усього біорізноманіття Великої Британії та її заморських територій. Для збереження флори острова докладається багато зусиль: насаджуються унікальні дерева й рослини, знищені козами, яких завезли португальці. Їхні мореплавці відкрили острів 1502 року в день Святої Єлени — матері імператора Костянтина.

Фотогалерея: Острів Святої Єлени – одна з 14 британських заморських територій

Велика Британія завоювала цю територію 1658-го, тож це друга після Бермудських островів найдавніша колонія британців. Протягом тривалого часу, коли голландці господарювали в Південній Африці, ця земля була важливим стратегічним пунктом для кораблів, які поверталися з Індії. 200 років тому до берегів острова приставало не менш ніж три кораблі на день, щоб замінити екіпаж і запастися необхідною кількістю води та свіжих фруктів. Однак після того, як з’явилися пароплави й було відкрито Суецький канал, острів Святої Єлени навідували дедалі менше. В останні 40 років до нього регулярно прибуває лише один спонсорований британцями корабель, який курсує до острова від Кейптауна раз на 10 днів, доставляючи все необхідне для життя та всіх охочих дістатися до загубленого в океані клаптика суші.

На острів Святої Єлени заслали не тільки Наполеона. У 1899–1902 роках, під час Англо-бурської війни, коли британці воювали з голландськими поселенцями в Південній Африці, на нього відправили понад 9 тис. бурських військовополонених. Багато з них загинуло, тож на великому острівному цвинтарі зараз понад сотня бурських могил. Пізніше британці заслали на острів вождя зулусів, а зовсім нещодавно, у 1960‑х — бахрейнських повстанців.

Порятунок з повітря? Нині британські чиновники сподіваються, що завдяки новому аеропорту одна з найбідніших заморських територій зможе заробляти на туризмі. Жодну іншу галузь розвинути в цьому куточку світу неможливо / ФОТО: PAUL TYSON

Через величезні витрати на аеро­порт острів Святої Єлени знову опинився в центрі уваги. Постало питання, чи можуть колишні імперії — Франція, Велика Британія та Португалія — вічно підтримувати маленькі території, що не здатні існувати як незалежні держави. Париж зробив їх частиною своєї метрополії, тому навіть найбільш заселені місцини, зокрема острів Реюньйон із понад 885 тис. осіб, мають право на французькі соціальні виплати й досить суттєві регіональні гранти Європейського Союзу. Населення всіх заморських територій Сполученого Королівства становить лише близько 250 тис. осіб, однак усі мають місцевий уряд. Вони не відправляють парламентаріїв до Лондона, тому не вважаються частиною Великої Британії та отримують менше грантів від Брюсселя. Та й цієї допомоги не буде, щойно ця держава полишить Європейський Союз.

Британські нематерикові території охоплюють великі морські простори. Якісь оголошені зонами, що охороняються, а інші, зокрема Фолклендські острови, є важливими риболовецькими місцинами. Ці території містять 90% усього біорізноманіття суходолу, що контролюється Сполученим Королівством. Однак вони дорого обходяться Лондону. На плечах британців їхня оборона й зовнішня політика. Крім того, метрополія утримує велику й дорогу базу на Фолк­лендських островах, щоб уберегтися від воєнних атак Аргентини, яка має свої територіальні претензії. Ще гірше, коли стаються стихійні лиха, як-от нещодавні урагани на Карибах, унаслідок яких Велика Британія мусила викласти мільйони доларів на ліквідацію наслідків катастрофи на острові Ангілья та на Британських Віргінських островах. Виверження вулкану 2010 року, що поховало під шаром попелу дві третини острова Монтсеррат, також розташованого в Карибському морі, обійшлося Лондону в понад $500 млн.

Нині британські чиновники сподіваються, що завдяки новому аеро­порту одна з найбідніших заморських територій зможе заробляти на туризмі. Жодну іншу галузь розвинути в цьому віддаленому куточку світу неможливо. Та чи не призведуть туристи до того, що острів, де після смерті Наполеона час ніби застиг, втратить свій шарм? І чи зможе Свята Єлена, куди мобільні телефони потрапили лише два роки тому, самостійно виживати в час, коли Лондон через економічну скруту у зв’язку з Brexit поступово урізає бюджет на субсидії? Тим часом святі, як називають мешканців острова, наразі сподіваються на подальше благословенне існування.