Дoнбaс. Крoки дo пoвeрнeння

фoтo: reuters

Нa рoзгляд Рaди винeсeнo прaвки дo зaкoнoпрoeкту «Прo особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях». Законопроект більше відомий як закон про реінтеграцію Донбасу, хоча безпосередньо до реінтеграції він особливого стосунку не має. Це визнає й сам ініціатор ухвалення закону Петро Порошенко. У своїй пояснювальній записці він вказує на потребу створення «правової основи, необхідної для вирішення завдання протидії ворожій агресії на Донбасі». І справді, законопроект передбачає переформатування «антитерористичної операції» у «військову» та створення єдиного командного штабу. Також проект визначає Росію як агресора, що діє через свої військові формування, і загалом закріплює пріоритети держави. Насправді важливі проблеми реінтеграції або прописані досить поверхово, або взагалі упущені. Цей законопроект не відповідає на питання про покарання й амністію бойовиків, не передбачає економічних стимулів для регіону, так само як і не містить плану щодо формування органів влади після деокупації.

На мою думку, цей проект дуже політизований і має декларативний характер, йому не вистачає практичності. Замість того щоб вирішувати завдання реінтеграції Донбасу, документ спрямований радше на правильне передвиборче позиціонування президента. Спочатку в текст закону були включені норми про виконання мінських домовленостей і посилання на них як на єдиний можливий дипломатичний варіант закінчення війни. Та за таке не готові були голосувати навіть депутати коаліції. Дещо пізніше в комітетах відхилили можливість включення норми про розрив дипломатичних відносин із Російською Федерацією, пославшись на те, що це повноваження виконавчої влади. Буквально на останньому засіданні Комітету з нацбезпеки депутати додали в текст закону положення про окупацію Криму та встановили дату її початку — «20 лютого 2014 року». Також до законопроекту внесли зміни, які передбачають зобов’язання країни-агресора забезпечувати окуповані території.

Так законопроект втрачав конкретику за винятком згадки про Крим і визначення початку окупації. Багато в чому закон про реінтеграцію Донбасу так і залишився радше набором гасел, ніж конкретних механізмів, які сприяють поверненню територій і людей.

Довго в уряді обговорювалася ідея створення так званої зони контрасту. Передбачався благоустрій прилеглої до лінії розмежування агломерації, куди умовно входили б Сєверодонецьк, Слов’янськ, Бахмут, Краматорськ і Маріуполь. Позитивні зміни в цій зоні повинні були викликати заздрість у жителів ОРДіЛО та стимулювати працездатне населення до переїзду. Але й ця досить непогана ідея так і не розвинулася, а законопроект не передбачає таких планів.

Читайте також: Павло Жебрівський: «Донбас — це совковий ідеологічний топонім»

Як я вже казав: основний дефект президентського законопроекту — це брак конкретики. На мій погляд, закон про реінтеграцію Донбасу має включати в себе рішення щодо формування органів влади, залучення кадрів, покарання й амністії бойовиків, визначення прав власності, відновлення економіки та інші не менш важливі норми. Зупинюся докладніше на цих проблемах.

1. Формування органів державної влади

Щоб відтворити всю вертикаль влади, демілітаризувати регіон, розвінчати пропагандистські міфи, почати відновлювати інфраструктуру й економіку, налагодити систему освіти, у Луганській і Донецькій областях необхідно ввести спеціальний правовий режим роботи тимчасових військово-цивільних адміністрацій. ВЦА повинні виконувати оперативне управління адміністративно-територіальними одиницями (районами, містами, селищами), призначатися президентом і підпорядковуватися главам обласних військово-цивільних адміністрацій. ВЦА виконуватимуть функції місцевих рад, міських голів і державних адміністрацій. Термін їхніх повноважень — три роки. Цього часу достатньо для вирішення ключових проблем регіону та підготовки до місцевих виборів.

2. Дефіцит кадрів

Аби розв’язати проблему кадрів, слід знайти ефективні стимули. Я думаю, залучити людей на роботу в держоргани можна, забезпечивши їм гідну ринкову оплату праці. Це найдієвіший спосіб. Так, у правоохоронній і судовій системах, а також топ-менеджменту необхідно збільшити ставку щонайменше втричі, а рядовим чиновникам удвічі. Такі зарплати слід виплачувати протягом перехідного періоду — трьох років.

Після цих трьох років роботи ВЦА в регіоні треба провести місцеві вибори та сформувати місцеве самоврядування. Останнє має діяти згідно з чинним законодавством, без будь-яких особливостей і винятків. Луганська та Донецька області повинні стати такими мирними й успішними регіонами, якими вони були до воєнної агресії Росії.

3. Покарання сепаратистів і колаборантів

Я не прихильник ідеї тотального засудження. Очевидно, що є дуже багато людей, які порушували закон: ходили на референдум, пропагували сепаратизм, платили податки в бюджет «ЛДНР» тощо. Якщо притягнути до відповідальності всіх, постане питання про забезпечення покарання: у нас елементарно немає можливості утримувати таку кількість ув’язнених, бо їх буде сотні тисяч. Учасники акцій протесту, учасники референдуму, весь держапарат, починаючи від поліції (близько 18 тис.), Пенітенціарної служби (понад 2,5 тис.) і закінчуючи чиновниками соціальної сфери та викладачами.

Читайте також: Зберегти себе. Потреба консерватизму

Мені здається, основною підставою для покарання конкретної людини є застосування або готовність застосувати зброю. Простіше кажучи, до реального ув’язнення передусім треба засудити тих, хто брав у руки зброю або був готовий її застосувати. Також це організатори й керівники незаконних військових формувань (ч. 1 ст. 258-3 КК). Тільки склад армії «ЛДНР» налічує 35 тис. осіб, не кажучи про такі структури, як «МГБ» та інші військові загони, що були розформовані. За попередніми підрахунками, тільки за цим принципом треба взяти під варту щонайменше близько 50 тис. осіб, а у всій Україні зараз кількість засуджених становить приблизно 44 тис. Навряд чи наша пенітенціарна система впорається з такою кількістю засуджених, якщо не почати її вдосконалювати вже зараз.

Якщо розглядати закон про амністію, то він повинен поширюватися передусім на працівників поліції, прокуратури, Пенітенціарної служби, які не скоювали інших злочинів, крім служби в «ЛДНР». Окрім засудження й амністії цим людям необхідно заборонити обіймати посади в державному апараті щонайменше на 10 років, а в силовому блоці назавжди.

4. Роззброєння

Роззброєння населення — це одне з першочергових зав­дань. На руках у «ЛДНР» приблизно 1 млн одиниць вогнепальної зброї. Оскільки в суспільстві будуть великі страхи й побоювання переслідування, слід дозволити самостійно здати зброю, а не починати агресивну кампанію з примусового роззброєння. Треба визначити рік, протягом якого можна буде добровільно передати зброю правоохоронцям. І навіть у разі її примусового вилучення в цей період кримінальна відповідальність не настає. Водночас торгівля зброєю та її носіння заборонені. Після закінчення цього терміну набирає чинності закон і за злочинне зберігання зброї людина відправлятиметься за ґрати, як і будь-який інший житель України.

5. Освіта

Передусім варто усунути від роботи в школах та університетах пропагандистів «русского мира». Вчителів, які викладали «Історію Росії» або «Історію рідного краю», слід звільнити.

У тих регіонах має почати діяти новий Закон «Про освіту». Це означає, що всі навчальні заклади переходять на українську мову навчання. Я переконаний, що в тому не буде проблеми, оскільки сусідня Авдіївка вже зараз адаптується до цього закону без проблем. Такий шлях пройдуть і школи на території ОРДіЛО. Треба заначити, що в закладах освіти «ЛДНР» і зараз вивчають українську мову.

ВНЗ, які вимушено покинули свої міста, повернуться на місце роботи. Я бував у багатьох із них і знаю, що вони цього хочуть. Усього їх 17: у Донецькій області 10 і в Луганській 7. У містах, куди вони переїхали, можуть залишитися філії, якщо в тому буде потреба.

6. Право та власність

Головна проблема — це верифікація правовідносин, які підлягають державній реєстрації. Заповіти, шлюби, договори купівлі-продажу нерухомості, договори довгострокової оренди, боргові зобов’язання, які накопичувалися впродовж років і були оформлені відповідно до місцевого законодавства. Усі ці правовідносини мають бути перереєстровані відповідно до українських законів і внесені в українські реєстри.

Читайте також: Криза як шанс

Це складно, але ми не можемо визнавати законність усіх документів. Частину з них, наприклад свідоцтва про народження, можна буде отримати автоматично, просто здавши старе. Для цього потрібно відкрити центри надання адміністративних послуг, таких як «ГОТОВО!».

Іншу частину правовідносин, наприклад угоди купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна, потрібно буде підтвердити. Адже нам відомі випадки, коли терористи намагалися узаконити свої права на те, що злочинно набуте.

Право власності на будь-який вид майна має зберігатися за громадянами України таким, яким воно було до втрати контролю над територіями Луганської та Донецької областей, якщо не сталося змін у правовому полі України.

Звичайно, частина цих пропозицій, навіть якщо закріпити їх у законопроекті, почне працювати тільки після деокупації. Але вже зараз ці норми не будуть зайвими, вони свідчать про наміри держави вирішувати проблеми регіо­ну, а також передають чіткий сигнал жителям ОРДіЛО: держава хоче їх повернути, вона знає, як створити стабільне майбутнє та пам’ятає про них. Саме мешканцям окупованих регіонів ми повинні продемонструвати, що покарані будуть тільки злочинці, що в нас є план відновлення економіки, що відновляться інфраструктурні об’єкти та соціальне забезпечення. Реінтеграція Донбасу має починатися з реінтеграції людей. За це можна й треба боротися вже зараз.