Зaкріплeнa нa рівні Кoнституції aдвoкaтськa мoнoпoлія викликaлa чимaлo дискусій у прoфeсійнoму сeрeдoвищі

Мaтeріaл друкoвaнoгo видaння

№ 5 (532)

від 1 лютoгo

«Український тиждень»

Ініціативу закріпити за адвокатами монополію в судах частина профільної спільноти сприйняла без захвату, як і юристи, що представляли свого часу інтереси сторін у судах. Якщо брати дореформену судову практику, то обов’язкова участь адвоката в судовому процесі не передбачалася. Відстоювати права фігурантів провадження могли кваліфіковані юристи без адвокатського статусу. Чим вони успішно й займалися. Однак у наступні два роки в апеляції (2018-й) та судах першої інстанції (2019-й) їх мають замінити адвокати. Водночас Конституція (ст. 1312) визначає, що в окремих випадках, визначених законами, представництво сторін у судовому процесі можуть здійснювати не адвокати. Наприклад, у «малозначних спорах». Проте юристи наполягають на тому, що це поняття доволі розмите. Якщо в майнових спорах або в позовах із фінансовими вимогами більш-менш чіткий критерій визначення «малозначності» є — це 100 неоподаткованих мінімумів, то в позовах без фінансової складової визначити значущість проблематично. І вирішення цього завдання, принаймні поки що, залежить від судової практики. Тож доводиться говорити про адвокатську монополію як доконаний факт.

«Це було ухвалено в межах судової реформи. Як частина змін до Конституції. На мою думку, це жахливо. У нас не така сильна адвокатура й не така хороша в ній ситуація, щоб запроваджувати адвокатську монополію. Це неправильно. Наприклад, щодо цивільних та господарських справ. Насправді адвокати там, скажімо так, не найкращі юристи. Тому що посвідчення адвоката було необов’язковим. Багато юристів працювало в таких провадженнях без нього. І вони були на рівні або й кращими за адвокатів. Я не вважаю це правильним рішенням. Ми хотіли одразу отримати адвокатську монополію, як у Великій Британії, однак вона має там свої особливості. Ми ж не можемо одразу виростити адвокатів такого рівня», — каже адвокат сімей Небесної сотні Євгенія Закревська.

Читайте також: У стані перманентних змін

Щоправда, ідею з адвокатською монополією важко назвати новою. Свого часу в тих самих кримінальних провадженнях інтереси потерпілих могли представляти правозахисники, які, своєю чергою, не мали адвокатських посвідчень. Однак до законодавства внесли зміни, і тепер у кримінальних провадженнях сторони представляють виключно адвокати. І якщо стосовно підсудних такий крок можна вважати виправданим, то щодо потерпілих у юристів є певні застереження.

«Цілком виправдано, що в кримінальному процесі представляти обвинуваченого має право тільки адвокат, бо термін на пошук захисника дуже малий, ризики високі, на кону не гроші, не квартири, а доля людини. Тут з адвокатською монополією я згодна. Коли ж у нас кажуть про представництво потерпілих у кримінальному процесі, то тут адвокатську монополію я вважаю невиправданою. Адже вона дуже вдарила саме по потерпілих. Тому що адвокатам здебільшого нецікаво представляти їх у кримінальному процесі: менше грошей, потерпілі не дуже залежні, вони можуть відмовитися від захисника, взагалі вийти з процесу — і нічого не станеться. Це не обвинувачений, якому точно знадобиться адвокат до кінця процесу. Водночас правозахисні організації тепер не можуть цього робити, як раніше, обов’язково потрібен адвокат. Я вважаю, що таким чином порушено право потерпілих», — каже Закревська.

Через запровадження монополії збільшується навантаження на кваліфікаційно-дисциплінарні комісії,які видають адвокатам свідоцтва. Дореформені черги лише зростатимуть

Після поширення монополії на цивільні та господарські провадження старі справи, які розглядалися в судах до внесення змін, юристи матимуть змогу довести до логічного завершення. Однак якщо справа потраплятиме на новий розподіл, то слухатимуть її вже за новими правилами. І за представництва адвокатів.

«З 2015 року у вищих судових інстанціях представляти сторони мають адвокати. Однак якщо в конкретних провадженнях (не кримінальних) представництво здійснювали не адвокати, вони мали право завершити ті процеси. Наскільки мені відомо, багато хто цими нормами користувався, юристи закінчували справи. Однак монополія, як на мене, не те що навіть передчасна для України, із запровадженням високого судового збору та низки інших умов вона перешкоджає доступу до правосуддя», — переконана адвокат Олена Сторожук. Критики монополії зауважують, що вона могла б бути виправдана за умови великої кількості кричущих випадків непрофесіоналізму юристів. Однак масово такі ситуації не зареєстровані. А тепер правники, які спеціалізувалися на цивільних та господарських провадженнях, будуть змушені отримувати адвокатські посвідчення, щоб продовжувати свою практику.

«У нас не було кричущих випадків непрофесіоналізму юристів, які представляли інтереси сторін у некримінальних провадженнях. І юристи, які в них працювали, якщо продовжуватимуть практику, не змінять спеціалізації. Коли якийсь юрист практикував в окремій галузі, то навіть після отримання свідоцтва він робитиме це далі», — каже Сторожук.  Тут постає ще одна проблема, яка випливає із запровадження адвокатської монополії, — навантаження на кваліфікаційно-дисциплінарні комісії, які мають приймати іспити й видавати свідоцтва. Оскільки і до реформи на отримання «корочок» були черги, після втілення змін у життя вони стануть ще більшими.

Читайте також: Антикорупційний суд. Питання смаку

«Багато юристів, які працювали без свідоцтв адвокатів, масово пішли в адвокатуру. Станом на січень 2018-го найбільші черги на складання іспитів утворилися в Києві та області. Якщо не помиляюся, на рік уперед. Це значною мірою пов’язано з тим, що у кваліфікаційних комісіях працюють практикуючі адвокати. Оскільки комісії є самоврядними організаціями, виконання обов’язків у них додаткове й зазвичай неоплачуване. І адвокати приділяють цій роботі свій вільний час. Екзамени проводяться раз на тиждень. Але черги досі великі. Не думаю, що кваліфікаційні комісії швидко впораються з напливом охочих», — переконана Сторожук.

Такі самі проблеми можуть виникнути і в охочих пройти стажування. Оскільки, щоб стати адвокатом, необхідна практика, яку нині можна пройти, допомагаючи досвідченішим колегам. Однак не всі готові брати «стажерів».

«Черги на стажування аналогічні чергам на екзамени. Адвокатів, які можуть бути наставниками, вносять до окремого реєстру за окремою процедурою. Там свої умови. Наприклад, стаж щонайменше п’ять років. Проте не всі адвокати, які відповідають вимогам, хочуть займатися наставництвом. Тож виникає проблема: у кого пройти стажування», — зазначає Сторожук.

«Щоб стати адвокатом, потрібно було два роки практики, здебільшого це була робота в судах. Але зараз у нас з’являтимуться адвокати без судової практики. Хіба що отримуватимуть її на етапі стажування або працюючи помічником адвоката. Як на мене, це тільки погіршить якість адвокатів. Збільшиться кількість охочих через необхідність отримувати свідоцтво для роботи в цивільних та господарських провадженнях. У результаті може серйозно зрости корупційна складова. Не знаю, чи впораються з таким обсягом роботи кваліфікаційні комісії. І вони вже не справляються», — додає Закревська. Усі ці складнощі, пов’язані з монополією, накладаються на проблеми, які існують у вітчизняній адвокатурі вже не перший рік. Співрозмовники Тижня зауважували, що чи не найбільші з них пов’язані із законодавчими ініціативами 2012 року. Тоді ухвалили новий закон про адвокатуру, який, зокрема, зобов’язував адвокатів вступати до Національної асоціації адвокатів. Правники, з якими вдалося поспілкуватися, зазначають: процес відбувався в добровільно-примусовому порядку. Як наслідок — адвокати потрапили у залежність від керівництва асоціації.

«В адвокатурі свої маленькі революції. Наприклад, адвокатуру Києва лихоманить не перший рік. У нас є дві ради адвокатів. І кожна звинувачує опонента у «фейковості». Крім того, 2012 року всіх незалежних адвокатів, які не мали об’єднання, зігнали у самоврядну організацію. Усе відбувалося нібито добровільно. Але якщо ти не подавав своїх даних, то тебе позбавляли можливості займатися адвокатською діяльністю», — каже Сторожук.

Читайте також: Віктор Шишкін: «Спочатку треба навчитися виконувати Конституцію, яка є»

Коли ж у розмові з практикуючими адвокатами мова заходить про першочергові зміни, вони наголошують на зменшенні залежності від керівництва асоціації.

«В адвокатурі ще 2012-го наробили справ. Адвокати потрапили в залежність до Рад адвокатів, стали залежними від їхніх рішень, які подеколи навіть суперечать законодавству. У регіонах адвокати взагалі втратили самостійність у прийнятті рішень. Наприклад, щоб провести свою конференцію з певних питань, треба отримати від Ради адвокатів її порядок із затвердженими квотами щодо кількості делегатів із регіону», — каже Сторожук. І додає: якщо таких документів не буде, Рада адвокатів може видати рішення про те, що «збори не мали статусу конференції». Така забюрократизованість ускладнює роботу адвокатури, що мала б бути сильною і незалежною. Виправити ситуацію міг би новий закон, який певний час і справді обговорюється в експертних колах. Серед основних змін пропозиція «децентралізувати» самоврядування. І, наприклад, повноваження для проведення тих-таки конференцій передати на місця. Щоправда, цей документ досі не дістав схвалення від самоврядних адвокатських структур. Але це вже дотична до судової реформи тема, яку, однак, не можна оминати увагою. Ані громадськості, ані законодавцям.