Стрaтeгічнe стaнoвищe Укрaїни у зв’язку з прeзидeнтськими вибoрaми 2018 рoку в Російській Федерації

«Коли ж розпадеться Російська Федерація?» — це питання часто можна почути з вуст патріотично налаштованих мешканців України. З розвалом Росії вони традиційно пов’язують повернення до складу України Донбасу й навіть Криму. Дехто покладає надії на президентські вибори в Росії 2018 року, сподіваючись, що стілець під нинішнім керівником РФ Владіміром Путіним, який також планує балотуватися, дуже захитається. 

За всіма ознаками ці сподівання марні: Владіміра Путіна знов оберуть президентом, жодних несподіванок не буде. Його перемога означатиме подальший тиск на Україну, можливо, навіть ще більший, ніж тепер.

Нинішнє зовнішньополітичне становище України вкрай уразливе. 80% державного кордону (або лінії бойового розмежування) — це сусідство з Російською Федерацією, союзною їй Білоруссю, а також Придністров’ям, Кримом, самопроголошеними «ЛНР» і «ДНР». Із рештою сусідів також маємо дипломатичні конфлікти: з Польщею через історичну пам’ять, із Румунією та Угорщиною через мовне питання. 

Читайте також: Без права на слабкість. Україна в обороні

Останні події в Луганську, куди були введені війська та спецназ «ДНР», становлять безпосередню загрозу для майбутнього України: за умови об’єднання двох «республік» постане якісно інше невизнане утворення. Це вже не буде реанімована «Новоросія» (або «Недоросія», як глузують тамтешні мешканці) чи захарченківська «Малоросія» (з громадянами «малоросліками», як кепкують над цим на Донбасі). Тепер ітиметься про якусь іншу, альтернативну нашій Україну.  

Фактично саме зараз на наших очах формується антиукраїнська коаліція, наступним кроком якої буде, умовно кажучи, «пакт Молотова — Ріббентропа», але тепер уже на кону розподіл України. Хоч би які суттєві суперечності були поміж Польщею та Російською Федерацією, якщо зайде мова про контроль над Західною Україною (приміром, на якихось навіть дуже абстрактних федеративних засадах), заради цього польські націоналісти відкинуть свої претензії до Москви. Румунія та Угорщина, напевно, також не будуть проти отримати «свої» шматки від України. 

Плани щодо розподілу України деякі радикальні російські політики оприлюднили ще у 2014 році: вони не претендують лише на західні області. Решта, вочевидь, може належати наново створеній наддержаві у складі Російської Федерації, Білорусі, значної частини України, а також, не виключено, ще якихось фрагментів колишнього СРСР.

Читайте також: Стимулювати розвиток. Як реалізувати економічний потенціал

На перший погляд, ці плани досить утопічні. Але й на початку 2014-го ми не вірили в те, що Крим без жодного пострілу й за мовчазної згоди ООН, НАТО та Євросоюзу відійде Російській Федерації, а на Донбасі спалахне війна, яка триватиме досі. 

Звісно, для втілення в життя планів із розподілу України йтиметься не так про пряму воєнну інтервенцію, як про створення нової революційної ситуації всередині нашої держави. У цьому контексті цілком передбачувані такі кроки наших супротивників:

а) створення в ОРДіЛО «альтернативного українського уряду», який із допомогою керівництва Російської Федерації та інших союзників почне завойовувати авторитет на міжнародній арені;

б) розхитування ситуації всередині України, передусім на соціальному та національному (мовному) тлі; кінцевою метою стане громадянська війна, у якій активну участь візьмуть війська з ОРДіЛО;

в) уведення «миро­творців»: на Сході та Півдні — з Російської Федерації, на Заході — з Польщі, Угорщини, Румунії та інших країн НАТО. При цьому Центральна Україна зі столицею в Києві залишиться без миротворців, однак буде змушена шукати примирення з РФ та «альтернативним українським урядом» у Донецьку.

Читайте також: Вогонь без контролю

Однак для України є й позитивний сценарій. Владіміру Путіну 65 років, і якогось одного спадкоємця на посаду президента Росії він досі не визначив. Водночас жоден із політиків, які оточують Путіна, не має достатнього авторитету, щоб у разі його хвороби чи смерті беззастережно обійняти посаду президента та міцно взятися за кермо. Щойно чинний (і повторно обраний у 2018 році) президент Російської Федерації заслабне, навколо президентського почнеться запекла боротьба. Кандидатам у цей час буде не до України. Для нас складеться сприятлива ситуація, аби бодай вирішити проблему із самопроголошеними республіками. 

Таким чином, слід готувати Збройні сили України до активних наступальних дій. А щоб розбити можливу антиукраїнську коаліцію й надалі бути у виграшному становищі, Україні потрібно замиритися з Польщею та мати її в постійних і вір­них союзниках.